15 січня 2022
Мольєр (фр. Molière), справжнє ім'я Жан-Бати́ст Покле́н (фр. Jean-Baptiste Poquelin); 15 січня 1622 — 17 лютого 1673) — французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Блискучого Театру» (L'Illustre Théâtre, 1643 рік), пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії.
5 комедій Мольєра переклав українською мовою Володимир Самійленко (серед них особливо вирізняється переклад «Тартюфа», 1901 рік).
Мольєр зробив величезний вплив на весь подальший розвиток буржуазної комедії як у Франції, так і за її межами. Під знаком Мольєра розвивалася вся французька комедія XVIII століття, відобразила всю складність переплетіння класової боротьби, весь суперечливий процес становлення буржуазії, як «класу для себе», який входить у політичну боротьбу з дворянсько-монархічним устроєм. На Мольєра спиралася у XVIII ст. як розважальна комедія Реньяра, так і сатирично загострена комедія Лесажа, що розробив у своєму «Тюркарі» тип відкупника-фінансиста, побіжно намічений Мольєром в «Графині д'Ескарбаньяс». Вплив «високої» комедій Мольєра зазнала і світська побутова комедія Пірона і Гресса і морально-сентиментальна комедія Детуша і Нівель де Лашоссе, що відображає зростання класової свідомості середньої буржуазії. Навіть випливачий звідси новий жанр міщанської або буржуазної драми, цієї антитези класичної драматургії, підготовлений комедіями моралі Мольєра, настільки серйозно розробляли проблеми буржуазної сім'ї, шлюбу, виховання дітей — ці основні теми міщанської драми. Хоча деякі ідеологи революційної буржуазії XVIII століття в процесі переоцінки дворянської монархічної культури різко відмежовувались від Мольєра як придворного драматурга, проте зі школи Мольєра вийшов знаменитий творець «Одруження Фігаро» Бомарше, єдиний гідний наступник Мольєра в галузі соціально-сатиричної комедії. Менш значний вплив Мольєра на буржуазну комедію XIX століття, якій вже була чужа основна настанова Мольєра. Однак комедійну техніку Мольєра (особливо його фарсів) використовували майстри розважальної буржуазної комедії-водевілю XIX століття від Пікара, Скріба і Лабіша до Мельяка, Галеві і Пальерона тощо.
Не менш плідним був вплив Мольєра за межами Франції, причому в різних європейських країнах переклади п'єс Мольєра стали потужним стимулом до створення національної буржуазної комедії. Так було перш за все в Англії в епоху Реставрації (Уічерлі, Конгрів), а потім у XVIII столітті Фільдінг і Шерідан. Так було і в економічно відсталій Німеччині, де ознайомлення з п'єсами Мольєра стимулювало оригінальну комедійну творчість німецької буржуазії. Ще значнішим був вплив комедії Мольєра в Італії, де під безпосереднім впливом Мольєра виховався творець італійської буржуазної комедії Гольдоні. Аналогічний вплив здійснив Мольєр в Данії на Гольберга, творця данської буржуазно-сатиричної комедії, а в Іспанії — на Моратіна.
У Росії знайомство з комедіями Мольєра починається вже в кінці XVII століття, коли царівна Софія, за переказами, розіграла у своєму теремі «Лікаря з примусу». На початку XVIII століття ми знаходимо їх у петрівському репертуарі. З палацових вистав Мольєра переходить потім у спектаклі першого урядового публічного театру в Петербурзі, очолюваного О. П. Сумароковим. Той же Сумароков виявився першим послідовником Мольєра в Росії. У школі Мольєра виховувалися і російські комедіографи класичного стилю — Фонвізін, В. В. Капніст та І. А. Крилов. Але найблискучішим послідовником Мольєра в Росії був О. С. Грибоєдов, що дав у образі Чацького конгеніальний Мольєру варіант його «Мізантропа» — щоправда, варіант цілком оригінальний, що виріс у специфічній обстановці бюрократичної Росії 20-х років XIX ст. Слідом за Грибоєдовим і Гоголь віддав данину Мольєрові, переклавши на російську мову один з його фарсів («Сганарель, або Чоловік, який думає, що його обдурює дружина»); сліди мольєрівського впливу на Гоголя помітні навіть у «Ревізорі». Пізніша дворянська (Сухово-Кобилін) і буржуазно-побутова комедія (Островський) теж не уникнула впливу Мольєра. У передреволюційну епоху буржуазні режисери-модерністи роблять спробу сценічної переоцінки п'єс Мольєра з точки зору підкреслення в них елементів «театральності» і сценічного гротеску (Мейєрхольд, Комісаржевський).
Жовтнева революція не послабила, а навпаки, посилила інтерес до Мольєра. У репертуарі національних театрів колишнього СРСР, які утворилися після революції, були п'єси Мольєра, перекладені мовами мало не всіх народів СРСР. У ті роки були зроблені спроби нового підходу до Мольєра, розкриття співзвуччя його з завданнями театру радянського часу. З цих спроб заслуговує згадки цікава, хоча і зіпсована формалістсько-естетськими впливами постановка «Тартюфа» в Ленінградському Держтеатрі драми в 1929 році. Режисура (М. Петров і Вол. Соловйов) перенесла дію комедії у XX століття і прагнула розширити її інтерпретацію як по лінії виявлення релігійного святенництва, так і по лінії «тартюфства» в самій політиці.
За радянських часів вважалося, що при всьому глибокому соціальному тонусі комедій Мольєра основний його метод, що базується на принципах механістичного матеріалізму, загрожував небезпеками для пролетарської драматургії.
Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Зірка, яка ніколи не згасне…".
