12 лютого 2021

«Починаючи від І. Котляревського , С. Руданського, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, сила українського сатиричного слова зміцнювалася, поглиблювалася, урізноманітнювалася – і в особі Л. Мартовича досягла своєї вершини». Цими словами літературознавець Ольга Гнідан визначила місце Леся Мартовича в історії українського красного письменства.

Уродженець Івано-Франківщини, одноліток і побратим Василя Стефаника, він привніс в українську літературу свіжий подих живого народного слова. Володіючи неабияким талантом оповідача, Мартович для боротьби з тогочасними суспільними вадами використовував іншу літературну зброю, аніж його видатний побратим. І цією зброєю була сатира.

Лесь Мартович — автор 27 оповідань.

Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутською говіркою української мови.

Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перше оповідання «Нечитальник» було написане в 1888 р. й опубліковане наступного року. Мартович — письменник сучасного йому села, тематично дуже близький до Василя Стефаника та Марка Черемшини. Входив до так званої «Покутської трійці». Його герої — селяни з найвіддаленіших сіл Західної України. У своїй творчості письменник відходить від народницьких канонів; він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні корені класової нерівності на селі («Мужицька смерть»). Мартович змальовував односельчан, глибоко люблячи їх. Виразна риса його художнього стилю — поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру. Особливо вдалися Мартовичу образи селян у жартівливій повісті «Забобон» (1911).

У читальній залі №2 представлено книжкову виставку "Смислові глибини художнього простору Леся Мартовича".