Шановні користувачі!

На виконання вимог нормативно-правових актів України та з метою дотримання рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я бібліотека імені М. А. Жовтобрюха з 16 березня по 3 квітня 2020 року впроваджує дистанційне надання бібліотечних послуг, E-mail для довідок: kniga_pdpu@ukr.net.

Пропонуємо скористатися нашими онлайн-ресурсами:

Будемо раді допомогти:

  • підбір літератури за вказаною темою;
  • індексування статей і праць за Універсальною десятковою класифікацією (УДК) надіслати лист на електронну адресу kniga_pdpu@ukr.net;
  • консультування з оформлення бібліографічного опису та міжнародних стилів цитувань;
  • перевірка наукових робіт (викладачів та студентів університету) за допомогою сучасних сервісів антиплагіатних інтернет-систем.

Просимо вибачення за тимчасові незручності.

Бережіть себе і своїх близьких та обов'язково дотримуйтесь рекомендацій МОЗ!

Микола Йосипович Євшан (справжнє прізвище — Федюшка; 19 травня 1889, смт Войнилів, Калуський район, Івано-Франківська область — 23 листопада 1919, Вінниця) — український літературний критик, літературознавець і перекладач; започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф.Ніцше та Й.Фіхте; дослідник творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського тощо.

За короткий період діяльності (10 років) написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав українською мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.

Найплідніший період у творчій біографії критика від 1909 року до початку Першої світової війни. Він видав у Києві книжку «Під прапором мистецтва», у якій сформулював основні естетичні засади та здійснив аналіз творчості молодомузівців Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, а також Ольги Кобилянської, Василя Стефаника.

Можна стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема «Листах з Галичини», відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання — переважно нетрадиційне — багатьох сторінок української класики.

Творчість

Микола Євшан не належить до академічних типів учених і фахових професорів від літератури: він не методичний, часто хаотичний імпресіоніст, він менше аналізує, секціонує твори, а більше синтезує, відчуває і передає враження, а часто стає на межі публіцистики.

Євшан прожив лише 30 років, але й те, що залишив у своїй спадщині, дає нам право бачити в його особі першого (українського) літературного критика, який вважав критику своїм покликанням, своїм одиноким літературним і життєвим шляхом, на якому він кинув весь свій талант, труд і любов. В останні десятиліття перед війною Микола Євшан — це, безперечно, центральна постать серед наших критиків.

«Вибити вікно в Европу для української літератури» — це був головний клич Євшана як критика. Зв'язати нашу літературу з європейськими напрямками, влити в душі наших поетів ширший і глибший світогляд, філософічну думку, дати їм вищу естетичну освіту і вивести понад примітивну побутовщину на верхи справжньої творчості, «придбати Україні справжні культурні цінності» — ось провідна думка всіх його праць…

Ідеал Євшана це: «Ідеал великої та гармонійної індивідуальності, прекрасної в своїх бажаннях, творчої і прагнучої нового життя».

Микола Євшан за світоглядом ідеаліст, натура пристрасна, войовнича, приклонник і оборонець творчої свободи одиниці, апологет індивідуалізму і речник гарячого патріотизму. I не даром переклав він «Die Reden an die deutsche Nation» Фіхте.

Євшан був людиною наскрізь бойового, полемічного характеру, і тому його естетика ніколи не мала в собі нічого апатичного, мертвого, догматичного ані абстрактного:

«Всякий ідеал, щоби він був корисний, щоби був дійсною силою, мусить виходити тільки з життя, мусить звертатись до життя, кінцеву ціль покласти в житті»

(«Під прапором мистецтва»).

Серед українських літераторів мало є типів таких строгих супроти себе й других, як Євшан. Серед знайомих він залишав враження людини твердої, різкої, безкомпромісної, замкнутої, хоч тонкої, ніжної на дні душі. Він свідомо вбивав у своїй душі українське безсилля, слабість, кволість та душевну сентиментальність.

М.Федюшка політично як громадянин у молодості стоїть безперечно під впливом свого професора й мецената М. Грушевського, що зближувало його в дечому до радикальної партії в Галичині. Проте він дуже критично дивився на батька радикалізму М.Драгоманова та був індивідуальністю, яку як громадянина важко втягнути в які-небудь вузькопартійні рамки, а як критика — теж не вдасться схарактеризувати одним шаблоном «естецизму» чи «модернізму», як це стало у нас звичаєм. Вважали Євшана борцем «за вищу індивідуалістичну культуру», за «мистецтво для мистецтва», що нібито довело його до певної відірваности від життя.

Усією своєю творчістю, життям і смертю доказав Євшан, що він ніколи не був відірваний від суспільного життя, але, очевидно, хто уявляє собі суспільне життя лише в формах примітивного комуністичного колективізму, для того оборонець одиниці, нації та вищої естетичної культури Євшан — відірваний від життя.

Євшан до смерті любив селян і в політичному світогляді був усе демократом, але крайній демократизм об'єднував із тугою за аристократизмом. І тому так любив Кобилянську, бо вона одна з тих творців, що з любові до народу хочуть, аби він переміг у собі зло, некультурність, «хамство», а не ідеалізували його, не виносили на п'єдестал «національних святощів», як це чинили наші народники.


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.