23 червня 2019

Ахматова Анна Андрі́ївна (Горенко; 11 (23) червня 1889, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 5 березня 1966, Домодєдово, РРФСР, СРСР) — російська поетеса українського походження, представниця акмеїзму. Одна з представників «Срібної доби», учасниця акмеїстичного угруповання «Цех поетів».

Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962). Національність — українка. Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Велика Британія).

Творчість

• любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки» (1914), «Вечір» (1912), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922);
• ліро-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій»);
• вірші про війну;
• переклади поезії (у тому числі Івана Франка).

Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.

Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—1944), «Слава миру» (1950).

Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя».

До 130-річчя від дня народження Анни Ахматової завідуюча сектором культурно-просвітницької роботи Катерина Ганжа підготувала тематичний список "І все-таки почують голос мій...", а також запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Вслухатися. Відчути. Замислитися.".