Олександр Сергійович Пушкін - великий російський національний поет, прозаїк, драматург. Його творчість стала втіленням волелюбства, патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.

Геній Пушкіна стоїть біля джерел російської літератури XIX століття. Його творче життя починається у роки національно-патріотичного піднесення, викликаного війною 1812 року. Уже в ліцеї, у якому поет навчався з 1811 по 1817 р., він веде активне літературне життя. Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш за все своєю життєрадісністю, прославленням радощів життя. Широке відображення знаходять у ній анакреонтичні мотиви. Веселощі, любов, дружба - найчастіші мотиви його поезії цього періоду. Серед своїх учителів поет сам називає Гомера, Вергілія, Горація. Надзвичайно високо він оцінює Вольтера і Мольєра.

Після закінчення Царськосельського ліцею поет проживає у Петербурзі. У цей період його лірика особливо характерна своїми волелюбними ідеями та настроями. Першим найвідомішим твором поета стала написана у 1818 році ода "Вольність", де поєдналися традиції класицизму і новий, романтичний пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії "До Чаадаєва", "Село". Водночас вони сповнені і виразною критикою тогочасної дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджується слава першого поета вольності.

Популярність поета, підсилена його прямими випадами проти самодержавства, призводить до того, що поет був засланий царем Олександром II на південь, в Катеринослав. До 1824 р. він жив у Кишиневі і Одесі, а згодом був переведений у псковський маєток своїх батьків - село Михайлівське. В цей період своєї творчості, який можна назвати романтичним, Пушкін створив цикл поем ("Кавказький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фонтан"), почав писати роман у віршах "Євгеній Онєгін". Мовби підсумковим твором життя на півдні стала поезія "До моря", у якій поет прощається з морською стихією, яка стала для нього символом свободи.

У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма "Борис Годунов", багато шедеврів пушкінської лірики.

У 1826 р., після придушення повстання декабристів, новий цар Микола І викликав Пушкіна у Москву і, бажаючи підкупити поета і одночасно привернути на свій бік суспільну думку, "вибачив" Пушкіна і нав'язав йому свою цензуру. Все подальше життя поета проходило під наглядом жандармів та царського двору. Проте О.Пушкін не відмовився від своїх переконань і до кінця днів був противником самодержавства. "Полтава", "Домик в Коломні", "Маленькі трагедії", "Повісті Бєлкіна", надзвичайно багата лірика - основні підсумки пушкінської роботи 1826 - 1830 рр. Окрім того, восени 1830 р. був закінчений "Євгеній Онєгін" - вершинний твір поета, що писався більше семи років. Уперше в російській літературі настільки широко й реалістично була відтворена ціла історична епоха, показана сучасна дійсність, усі зрізи тодішнього суспільства Росії знайшли своє художнє втілення у романі.

В 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза ("Дубровський", "Пікова дама", "Капітанська дочка", "Історія Пугачова"). Але в цей же час ним створена поема "Мідний вершник", казки у віршах, "Пісні західних слов'ян" і прекрасна за філософською глибиною лірика.

Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і обурення Росії висловив своїм віршем "Смерть поета" Лєрмонтов. Дуель і смерть Пушкіна була трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів геніальний поет за долю російської літератури.

Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш "Козак", що є наслідуванням української народної пісні У період свого південного заслання він певний час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою української природи, заслухувався піснями українських кобзарів і лірників. В своїх замітках з російської історії XVIII ст. він ставив у вину Катерині II те, що вона "закріпачила вільну Малоросію".

Творчість О.С.Пушкіна знав і любив Т.Шевченко, вірші його він цитував напам'ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Ще за життя Пушкіна твори його перекладали на українську мову Л.Боровиковський і Є.Гребінка, а згодом - С.Руданський, П.Грабовський та М.Старицький. І.Франко переклав усі драматичні твори поета. XX століття до сузір'я перекладачів поета вписало імена М.Рильського, П.Тичини, М.Бажана та ін.

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову виставку "Поет на всі часи".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.