01 вересня 2013
І́гор Васи́льович Качуро́вський (1 вересня 1918, Ніжин — 18 липня 2013, Мюнхен) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, педагог, радіожурналіст.
Творчість І.В. Качуровського проходила поза межами України, краще сказати, поза її географічними межами. 1969 року Ігоря Качуровського запросили на радіостанцію “Свобода” в Мюнхені, де він працював до 1989 р., паралельно захистивши докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті. Тут він викладав із 1973 р. до недавнього часу українську літературу, стилістику, теорію перекладу та віршування, середньовічну літературу Західної Європи. В еміґрації, як відомо, не кожному вдається знайти своє місце в чужому світі. Ігорю Васильовичу це вдалося. Він і далеко від батьківщини розвивав національні традиції української культури. Як сказав відомий український критик Іван Дзюба, Ігор Васильович Качуровський завжди залишався самим собою: не в сенсі незмінності, а в сенсі вірності своїй моральній сутності, своєму творчому та людському покликанню.
Ще років п’ятнадцять тому його творчість була відома тільки вузькому колу літераторів України, оскільки творам з української діаспори був закритий доступ на батьківщину. Сьогодні ім’я Качуровського повернулося в Україну: про його творчість пишуть дослідження та дисертації, його статті, книги та переклади друкують в Києві та Ніжині, він лауреат премії імені Максима Рильського за кращі переклади (1994) та лауреат премії імені Володимира Вернадського (2004) за наукову працю, 2006 року отримав найпрестижнішу в країні Шевченківську премію.
Бібліотека підготувала тематичний список "Неокласик, закоханий у середньовіччя".
