07 грудня 2025
Малювала потайки від батьків, самотужки майструвала пензлі, вчилась мистецтва у самої природи. На її картинах оживали квіти, пейзажі та портрети. 7 грудня минає 125 років з дня народження видатної української художниці, майстрині народного декоративного живопису – Катерини Білокур.
Катерина Білокур народилась 7 грудня 1900 року у досить заможній родині. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися.
Про свої перші кроки у мистецтві художниця згадувала так:
"Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… "Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку?"
Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи полотно та вугілля. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів – Микитою Тонконогом.
Дізнавшись про Миргородський технікум художньої кераміки, вирушила до Миргорода, маючи при собі два малюнки – "копія з якоїсь картинки" і начерк дідівської хати з натури, виконані уже не на полотні, а на спеціально для цього придбаному папері. У технікум Білокур не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.
1928 року Катерина Білокур дізналася про набір студентів до Київського театрального технікуму і вирішила спробувати свої сили. Але ситуація повторилась, їй знову відмовляють з тієї ж причини.
Доведена до відчаю хотіла втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застудила ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згодився на заняття Катерини Білокур малюванням.
Навесні 1940 року вона почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була" у виконанні Оксани Петрусенко і звернулася до співачки з листом, до якого додала малюнок калини на шматочку полотна. Малюнок вразив Петрусенко. Порадившись із друзями – Василем Касіяном і Павлом Тичиною, вона звернулася Центр народної творчості, після чого до обласного центру надійшло розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.
Того ж року в Полтавському будинку народної творчості була відкрита персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх.
1944 року село Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Він запропонував Білокур виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Національний музей декоративного мистецтва України має найкращу колекцію робіт Білокур.
Три картини Білокур "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" були введені до складу експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі. Пікассо порівняв Білокур з іншою представницею "наївного мистецтва" — Серафіною Луї. Він був у захопленні від робіт українки. А коли побачив її роботи на виставці, то сказав, що вони геніальні. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно. "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ".
1948 року помирає батько Катерини. Якийсь час довелось жити з хворою матір'ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій із дружиною та 5 дітьми. У родині починаються численні сварки.
Навесні 1961 року до болю в ногах додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не допомогли. Не зарадила болю й операція. 10 червня художниця померла. Похована в селі Богданівка.
Катерина Білокур зуміла сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від хатньої роботи. Вона зустріла заборони та нерозуміння батьків, що відкидали її талант. І все-таки подолавши такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.
Улюбленими фарбами Білокур були ультрамарин і синій кобальт. Найвдаліші та найчисельніші картини написані саме на синьому тлі. Спочатку мисткиня писала саморобними фарбами з калини, бузини, цибулі. Надалі вона перейшла на ґрунтоване полотно й олійні фарби.
На честь Катерини Білокур названі вулиці і провулки в багатьох містах України.
Ім'ям художниці назвали пластовий курінь ч. 58, що у Тернопільській станиці. Дівчата з куреня імені Катерини Білокур намагаються якнайбільше ознайомити сучасне суспільство із творчістю великої майстрин
14 листопада 2024 року на честь Катерини Білокур названо кратер на Меркурії. Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
До 125-річчя Катерини Білокур у столиці, в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, відкрили виставку її творів з віртуальним квестом.
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку.
