18 травня 2025
З нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій у читальній залі бібліотеки імені Михайла Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету відбулася презентація книги-брошури Українського інституту національної пам’яті (УІНП) «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму». На заході були присутні студенти, науковці університету та працівники бібліотеки.
Видання презентував представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.
Серед спікерів були декан факультету історії та географії, кандидат історичних наук Юрій Вільховий, кандидат історичних наук, заступник голови правління Всеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України», спеціаліст в галузі слов’янської археології Дніпровського Лівобережжя Юрій Пуголовок, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії України Оксана Коваленко, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії України Тамара Жалій.
Модерувала захід завідувачка сектору культурно-просвітницької роботи бібліотеки Надія Малахова.
Спікери зазначили, що видання присвячене археологам, які, попри утиски й репресії здійснили важливі наукові відкриття. Ці люди репрезентують цілі покоління репресованих українських учених-археологів, які налічують сотні імен. Також у брошурі містяться оповіді про археологів, життя й діяльність яких пов’язані з Полтавщиною.
Автори текстів – Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над виданням працювали Наталя Слобожаніна, Наталя Хамайко. Завантажити брошуру у електронному варіанті можна на офіційному сайті УІНП.
До заходу співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку "Із забуття в безсмертя".
Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених совєтським режимом СРСР. Дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року задля вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів — здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, катівні ФСБ на Харківщині та у Херсоні День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення.
Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин — до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, звільнено було тільки 0,3%).
Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.
Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00 447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП (б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.
Наказом № 00 447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26 150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83 122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Ще до початку дії оперативного наказу № 00 447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП (б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу — обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП (б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.
