11 лютого 2025
1670 року в козацькій родині першої сотні Полтавського полку народився майбутній історик-літописець Самійло Величко.
Любов до книг йому прищепили в сім’ї. Батько — Василь Величко — був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику бібліотеку.
До 1690 року Самійло закінчив Києво-Могилянську академію. Навчався він в один час із Пилипом Орликом. І якщо Орлик після навчання почав працювати консисторським писарем у Київській митрополії та паралельно писати поезію, то Величко пішов «служити Війську Запорозькому в поважному домі з панів Малоросійських благородного Його Милості пана Василя Леонтійовича Кочубея, писаря на той час військового генерального».
Військові канцеляристи були особливим колом світської української інтелігенції з розвинутою національною самосвідомістю й демократичними поглядами. Водночас із військових канцеляристів у Генеральній військовій канцелярії формувалась українська адміністративна еліта.
На початку 1705 року Величко був уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де служив старшим канцеляристом, залучався до посольств гетьмана Івана Мазепи. Подорожуючи у складі військового корпусу Правобережною Україною, він ставить собі запитання — як так сталося, що квітуча колись вітчизна наша Україна доведена до занепаду, а славні діяння пращурів виявилися забуті? Щоб з’ясувати причини, він вирішує взятися за написання фундаментального історичного твору, використовуючи не тільки усні перекази, а й книги та численні документи, що були доступні йому як службовцю генеральної канцелярії.
Роботу було призупинено в 1708 році, коли він потрапив у полон до московитів і був ув’язнений як людина, близька до Мазепи. Найімовірніше, сталося це в Ромнах. Величко не поїхав із військом Мазепи та Карла під Гадяч, бо не мав коня, а Ромни незабаром захопили ворожі війська.
Точно відомо, що в 1712 році Величко ще був «у неволі». В умовах війни з Пилипом Орликом проти «мазепинців» у лівобережній Гетьманщині не вщухали репресії: московити хапали всіх, разом з дружинами, старими матерями, сестрами та іншими родичами. Але Величка немає у списках українських «колодників», відправлених у Москву та Сибір, не згадує він і про перебування десь на засланні. Найімовірніше, він перебував під арештом десь в Україні — можливо, хтось із колишніх колег замовив за нього слівце.
Після звільнення, орієнтовно в 1715 році, Величко продовжив роботу над «Літописом», перебуваючи спочатку в маєтку полтавського полковника Василя Кочубея в Жуках, потім — у Диканьці. Праця була завершена до 1728 року. Через неї Величко навіть втратив зір…
Останні роки життя провів у селі Жуки. Мов легендарний давньогрецький поет Гомер, надиктовував свою чергову працю — «Космологію» найнятим писарчукам. У Жуках помер і похований. Місце поховання не встановлене.
«Літопис Самійла Величка» — перший фундаментальний історичний трактат про історію української козацької держави. Пам’ятка містить 262 оригінальні документи, Величко використав 27 літературних творів і послався на 20 історичних праць.
У центрі сюжету — «козакоруська нація», яка має тривалу традицію державності, територію, власний пантеон героїв тощо.
Праця Величка вирізняється деталями структури, залученням додаткових актових джерел, історичних та літературних творів, а головне — непересічним авторським баченням подій. Дослідники вважають, що твір Самійла Величка є не літописом, а першою в сучасному розумінні «історією» України.
У центрі села Жуки, на узвишші, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам’яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристановище славного історика козаччини. Нині в селі, де народився, жив і працював Самійло Величко, зводиться Меморіальний комплекс слави українського козацтва.
2003 року на Полтавщині започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка.
У 2020 році з нагоди 350-річчя від дня народження Самійла Величка Національний банк України випустив пам’ятну срібну монету номіналом 10 гривень, присвячену видатному козацькому літописцю. А 14 жовтня того ж року в Батурині відбулася презентація повного видання його «Літопису», оригінал якого зберігається, як і чимало інших українських пам’яток, у Росії. Над книгою понад 10 років працювали українські та російські історики. Видання містить повний текст праці Величка, реконструйований згідно з його задумом, найповнішу на сьогодні біографію автора пам’ятки, кодикологічний аналіз оригіналу рукопису, історію його створення, зберігання й публікацій, історіографію, археографічні коментарі, а також таблицю використаних Величком документів, літературних та історичних праць.
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку "Самійло Величко - літописець козацької слави".
