17 вересня 2024
Михайло Михайлович Коцюбинський (5 (17) вересня 1864, Вінниця, Подільська губернія — 12 (25) квітня 1913, Чернігів) — видатний український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові, титулярний радник Батько Юрія, Оксани, Ірини та Романа Коцюбинських.
В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata Morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). У своїх останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму.
Михайло Коцюбинський увійшов до української літератури як один із найкращих стилістів і майстрів української художньої прози. Передчасна смерть обірвала заплановані і розпочаті ним твори та нариси. Збереглися листи, які тільки тепер видаються повністю і мають великий біографічний та художній інтерес. Майже всі твори Коцюбинського були перекладені за його життя російською мовою – вони друкувалися в журналах «Життя», «Російське багатство», «Південний огляд», «Завіти» та в інших, значна частина творів, створених письменником, з'явилася у перекладах німецькою, французькою, шведською, польською, мадярською та іншими мовами. (Сам автор знав 9 мов, зокрема грецьку, кримськотатарську, циганську).
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано – брався за поезію, переклади, нариси, та швидко його справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшло оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884). Літературознавці поділяють творчу діяльність письменника на два періоди: перший охоплює повісті та оповідання 90-х років, коли він писав у народницькому дусі та реалістичному стилі, і другий – від 90-х років до смерті, коли він усвідомив потребу реформаторства української літератури в напрямі модерної європейської прози і створив більшість своїх творів.
Дослідники творчості письменника називають Коцюбинського майстром психологічної прози, імпресіоністом у літературі, який в останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму. А ще Коцюбинського називають Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе він любив життя, сонце, квіти і дітей. Влітку 1912 року, повернувшись до Чернігова з острова Капрі, Михайло Коцюбинський написав останній із завершених ним творів – художній нарис «Хвала життю!», пройнятий пафосом перемоги життя над смертю. У програму з української літератури середньої школи введені для вивчення твори: «Fata morgana», «Дорогою ціною», «Intermezzo» і «Тіні далеких предків».
Повістю «Fata morgana» Коцюбинський відгукнувся на події, що відбувалися в українських селах напередодні революції 1905-1906 років, і на саму революцію. Перша частина повісті «Fata morgana» з підзаголовком «З сільських настроїв» була створена у 1903 році, другу письменник закінчив лише в 1910. Йому була притаманна глибока, тривала обробка творів – він пред'являв до себе, як письменника, великі вимоги. Максим Горький у своїх спогадах про Коцюбинського розповідав, як той неодноразово навіть жалівся на «дуже розвинене почуття невдоволення собою». Не раз траплялося, що його твір вже набирався у друкарні, а він усе ще посилав ті чи інші зміни тексту, що стосувалися стилю, окремих фраз, та слів. Письменник мав задум написати і третю частину «Fata morgana», але через хворобу і передчасну смерть не здійснив свій намір.
У романтично-пригодницькій повісті «Дорогою ціною» (1901) Михайло Коцюбинський звернувся до подій столітньої і двохсотлітньої давності, коли селянам ненадовго вдавалося здобути собі волю. Серед варіантів заголовка твору були такі: «На волю», «Дорога воля», «З неволі», «Воля», «За дорогу ціну». Майже в усіх варіантах зберігалося ключове слово – «воля». В остаточній назві твору – «Дорогою ціною», кристалізується думка, що боротьба за соціальну справедливість та волю ніколи не була легкою, доводилося проходити через великі випробування й втрати, але за омріяну волю українське селянство готове було платити навіть своїм життям. У листі до автора Наталя Кобринська – українська письменниця, публіцист, видавець, засновниця жіночого руху в Україні, писала: «В теперішніх часах, коли література переповнена словами, часто неприродною декламацією, Ваша Соломія – то джерело під час спеки... завдаток типу жінок, що вміють постояти за себе».
Автобіографічна новела «Intermezzo», що була написана у добу найбільшого розгулу реакції після подій Російської революції 1905 – 1907 років, є взірцем імпресіоністичної прози. Влітку 1908 Коцюбинський перебував в селі Кононівка на Полтавщині, куди був запрошений відомим українським меценатом Євгеном Чикаленком на відпочинок. Сюжет новели – безфабульний: в його основі лежить не дієва інтрига, а характерна для імпресіонізму гра настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази: депресія, що викликана душевною втомою героя, спокійно-споглядальний стан, що з’являється у нього під впливом гармонії з природою, обурення, гнів, нетерпіння – емоції, які пробуджують у героя твору нові сили для боротьби й спонукають його до продовження активної творчої діяльності. Символічні образи й ускладнена метафорика надають новелі жанрових ознак поезії в прозі.
У 1910 році, повертаючись з Італії після лікування, М. Коцюбинський на декілька днів зупиняється в селі Криворівні на Гуцульщині, куди був запрошений фольклористом Володимиром Гнатюком. Глибокі враження від життя, звичаїв, обрядів, оригінальності мислення та світосприймання карпатських гуцулів спонукали письменника написати колоритну повість «Тіні забутих предків» (1912) з провідними ідеями: добро та зло; оспівування краси природи Гуцульщини; чистота людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами та інтересами.
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку "Творчий шлях Михайла Коцюбинського".
