08 січня 2024
Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко; 27 грудня 1878 (8 січня 1879), м. Ічня, нині Чернігівської області — 11 серпня 1932, Київ) — український письменник і педагог. Батько архітектора та скульптора Юрія Кодака.
У літературний процес Васильченко включився 1910 вже зрілим митцем із власним поетичним голосом. Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.
Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898–1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
У 1910–1912 Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та інші). Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати поетичний духовний світ дитини.
Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка».
Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші» та ін.).
Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі «На чужину». Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 аж до Лютневої революції. В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахи війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.
Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі до його прози .
Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).
асильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.
На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938).
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку "На шляхах життя".
