28 вересня 2023

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Василівка — 2 вересня 1970, с. Павлиш,Українська РСР, СРСР (нині с. Павлиш Кіровоградської області, Україна) — видатний український педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР. Кандидат педагогічних наук (1955). Член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957); член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).

Василь Олександрович Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

У квітні 1970 року він закінчив працю «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості» — доповідь до захисту докторської дисертації за сукупністю робіт, яку він не встиг захистити через смерть. Творчий доробок Василя Сухомлинського переконливо доводить про багатогранність його педагогічних поглядів і про загальну цілісність його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. У період з 1945 по 1970 роки надруковано 463 статті; у 1971—1986 рр. — 105 статей.

Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах тощо. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 16 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям».

Роботи Василя Сухомлинського — це особливий матеріал в аспекті гармонізації сімейного виховання учнів. Навіть побіжного погляду досить, щоб зрозуміти основну дилему, яку вирішував учитель-патріот у родинах павлиських селян: або подолання анархії в сімейно-шкільному вихованні молоді, або поступовий розпад існуючих соціальних відносин, як мінімум, на рівні селища. Але ж це загроза для держави! Всебічний розвиток особистості можливий лише там, де два вихователя — школа й сім'я — діють одностайно, поділяють одні й ті ж переконання, виходячи з тих самих принципів. При цьому не допускається розходження ні в меті, ні в суті, ні в засобах виховання.

З учителями Павлиської школи Василь Олександрович вибудував таку систему роботи з батьками, яка допомогла їм оволодіти основами батьківської педагогіки, мистецтва виховання. Чи не вперше в державі тут діяла школа для батьків, де проводилися лекції та бесіди з педагогами та психологами, спрямовані на практику виховання.

В. Сухомлинський вважав, що дитячий егоїзм, жорстокість, хамство, невдячність, байдужість, лицемірство породжуються вадами сімейного виховання.

"Моє піклування про успіхи в навчанні, — писав В. Сухомлинський, — починаються з піклування про те, що їсть і як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки й почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка є у дитини, наскільки чутливо сприймає вона радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у зв'язку з цим".

Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й створив «Азбуку моралі», котра вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя, азбука стала засобом подолання емоційної необхідності відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського".