11 вересня 2023
У 1798 році побачило світ перше видання поеми “Енеїда” Івана Котляревського. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою.
Уже 225 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії.
Колоритний герой Івана Котляревського навіть став одним із символів як високої, так і масової культури: його ім’ям охоче називають ресторани й торгові марки.
Травестійних “перевдягань” славетного античного Вергілієвого епосу з’явилося в ті часи багато, але тільки українська версія стала архітвором національного письменства.
Було в поемі Котляревського щось іще, окрім веселих походеньок і грандіозних бенкетів із дивовижними стравами й міцними напоями. До речі, меню за “Енеїдою” цілком може стати фішкою непоганого ресторану, і то вибирати відвідувачам таки буде з чого.
У поемі згадано десь 175 традиційних національних страв. До прикладу, на торішньому полтавському гастрономічному енеївському фестивалі гурманам пропонували двадцять із них.
Вкладене у твір “щось іще” – річ дуже серйозна й непроминальна. Насправді, йшлося про пошук і відродження втраченої батьківщини.
Наприкінці ХVІІІ століття Україна позбулася останніх атрибутів державного суверенітету. Руйнування 1775 року Запорозької Січі засвідчило марність будь-яких надій на порозуміння з Росією. Іван Котляревський належав до покоління, на долю якого всі ці події вплинули безпосередньо. Він народився ще в Гетьманщині, а невдовзі рідна Полтава опинилася у складі нового державного утворення. Український гербовий шляхтич став офіцером російської армії, брав участь у російсько-турецькій війні. Потому керував Полтавським “вільним театром”. Приятелював, до речі, зі ще одним полтавським драматургом і театралом, Василем Гоголем-Яновським. Якийсь час входив до складу масонської ложі “Любов до істини”.
Істину, схоже, відшукати було нелегко. Змінити культурну ідентичність, відмовитися від традиції безболісно не вдавалося. Інша держава, якій треба ревно служити, інші прапори й символи. Успішна імперська кар’єра не притлумлювала відчуття втрати.
Котляревський вирішив протистояти руїнницьким обставинам, звернувшись до невичерпного живого мовного джерела. Він береться писати про козацьку минувшину, переборюючи гірку певність, що, може, творить пам’ятник навіки втраченій батьківщині. Розповідаючи про спалену ворогами-греками Трою, мусив же ж думати про власну сплюндровану столицю, про зруйнований гетьманський Батурин.
Однак те, що багатьом здавалося кінцем, завершенням, дорогою, але безвідносною до сучасності, пам’яттю про колишні звитяги й велич, – виявилося початком і провістям. Письменник чутливо вловив дух часу, опинився, що називається, у тренді.
Це вже була доба романтизму з її зосередженістю на національній своєрідності, з пафосом націєтворення. Український політичний рух поступово міцнішав.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку.
