11 квітня 2023
Верховинець Василь Миколайович (справжнє прізвище Костів; 5 січня 1880, Старий Мізунь — 11 квітня 1938) — український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю. Автор багатьох музикознавчих праць, викладач хорових дисциплін, теорії музики та гармонії, хоровий диригент, співак, хормейстер і хореограф, музичний і громадський діяч. Етнограф. Батько співачки Наталки Костів-Сарамаги. Почесний громадянин Долини.
Василь Верховинець, «… він був не тільки високообдарованою людиною, — говорив М. Т. Рильський, — але й людиною неабиякої освіченості та широких культурних інтересів».
Василь Костів (справжнє прізвище) народився в невеликому селі Старий Мізунь, що на Прикарпатті. Батьки ростили сина в чарівних звуках музики. Мати співала пісні та коломийки, батько диригував сільським хором при церкві, у якому пізніше співатиме й Василько, який успадкував свій голос від мами.
По закінченню місцевої школи Верховинець їде до Львова, де продовжує здобувати освіту в бурсі, згодом – у Самбірській вчительській семінарії. Отримавши звання педагога, подався вчителювати селами Калуського повіту. Він одразу полюбився дітям за своє велике серце та самовіддачу, із якою працював. От бувало прийдуть діти на уроки, а під очима аж синіє від недоїдання, то Василь Миколайович купить хліба, роздасть дітям, а тоді вже й урок читає.
У 1906-му сталася визначна подія в житті Верховинця. Доля звела вчителя із корифеєм театру Миколою Садовським. Той одразу помітив таланти молодого Василя й забрав до себе в трупу. Спочатку Василь працював художником сценічних образів, а згодом його голос вже чарував киян.
Але педагогічної освіти замало для театру, тому Василь водночас займається в музичному класі драматичної школи Миколи Лисенка. Окрім співу, Верховинець досконало опанував хореографію. І вже в 1910-му дебютував із танцювальною постановкою опери Лисенка “Енеїда”. Найкращими стали танцювальні па юних карфагенянок та гопак на Олімпі. Наступною і не менше успішною стала хореографічна постановка драми “Украдене щастя” Івана Франка. Повітряні танки веснянок у п’єсі “Маруся Богуславка” зачаровували глядачів.
Верховинець зробив чималий внесок у розвиток українського народного танцю, зокрема, написавши цілий посібник із вивчення народного танцювального мистецтва. Тодішні балетмейстери високо оцінили працю Василя, а Максим Рильський назвав хореографа “чародієм танцю”.
У 1923-му Верховинець видав дитячу книжку “Весняночка”, у якій зібрані дитячі ігри з піснями, а також докладна педагогічна методологія роботи з малечею. Водночас, Верховинець викладав хореографію в Музично-драматичній школі Лисенка. Пізніше очолив катедру мистецтвознавства при Полтавському інституті.
Наприкінці 1920-х років Верховинець вже керував хором у Харківському драмтеатрі. Коли в 1930-му на підмостках цього театру вперше було представлено балетний спектакль “Пан Коцький”, Василя Миколайовича запросили до співпраці над хореографічною частиною балету. В той період було створено “Жінхоранс” – жіночий театралізований хор у Полтаві. Цей ансамбль не тільки співав пісень, а й супроводжував музику ритмічними рухами в такт співу. Це було абсолютним новаторством того часу. Український танцівник і хореограф Павло Вірський писав:
“Здобутки створеного ним вокально-хореографічного ансамблю “Жінхоранс“ – це наша класика, це яскрава сторінка в історії української хореографії. Кращі традиції цього ансамблю свято шанують усі танцювальні колективи України, в цих традиціях, зокрема, виховується і Державний заслужений ансамбль танцю Української РСР”.
Як талановитий хореограф, він усі танцювальні комбінації та па виконував сам, а потім вже добивався від учнів точної передачі рухів. Ніколи не підвищував голосу, а лише довгими репетиціями досягав успіху.
У 1935-му Верховинця запросили підготувати танцювальну групу для виступу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю у Лондоні. Василь Миколайович разом із балетмейстером Жуковським поставили унікальний номер “Триколінний гопак”. За цю постановку українці отримали першу премію та схвальні відгуки від европейської преси.
Разом із колективами Верховинець зумів вивести український народний танець на технічно-високий художній рівень.
Але часи були страшні, сталінська машина репресій безпощадно жерла найкращих серед найвизначніших.
Наприкінці грудня 1937 року Василя Миколайовича заарештували та звинуватили у причетності до “контрреволюційної націоналістичної організації”. Безкінечні допити, катування – Василь Верховинець підписує все, що йому підносять, адже сил терпіти знущання вже немає. Зрештою, він “визнав себе винним” у “ безпосередній участі в організації повстанського виступу проти Радянської влади”, “у шпигунській діяльності на користь Польщі”, “у відновленні повстанської організації в Полтаві та зв’язках із активістами націоналістичної організації в Харкові”. Цього було більше ніж достатньо. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 року винесла вирок Василю Миколайовичу – розстріл. Вирок приведений у виконання наступного дня.
Василь Миколайович Верховинець (Костів) був реабілітований лише у квітні 1958 року за клопотанням Спілки композиторів України.
Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Український фольклорист, хореограф Василь Верховинець".
