10 квітня 2023
Святіший Патріарх Київський і всієї України Мстисла́в (у миру Степа́н Іва́нович Скри́пник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня 1993, Ґрімсбі, Канада) — український державний, політичний, громадський і церковний діяч, Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української автокефальної православної церкви, Першоієрарх УАПЦ в США та Діаспорі, хорунжий Армії УНР. Племінник (син сестри) Симона Петлюри, Головного отамана військ та Голови Директорії Української Народної Республіки.
Степан Іванович Скрипник народився 10 квітня 1898 року в Полтаві — тодішньому центрі українського культурного життя на Лівобережжі. Відвідував Першу полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.
У березні 1918 року вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 роках. У 1920 році служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. У 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
У 1920-ті роки проживав у селі Борсуках (нині — Кременецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського Українського об'єднання.
З 1923 року перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.
1930 року, будучи обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Уперше голосно проявив себе у лютому 1931 року, відколи під час засідання набив пику послу-комуністу Фердинандові Ткачову. Також виступав у сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого знищили понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2800 га землі, що належала Церкві.
1940 року — повітовий інспектор у м. Холмі.
Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» в Рівному. У 1941 році очолював організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.
1 вересня 1941 року в Рівному відбулося перше засідання Української ради довір'я на Волині — громадського органу самоуправління на чолі з Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі ОУН(б) на ПЗУЗ Ростислав Волошин, Омелян Грабець, Сергій Качинський. Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви», яку очолив архієпископ Полікарп (Сікорський).
Основоположник і головний редактор рівненського часопису «Волинь».
30 жовтня 1989 р. проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.
На Всеукраїнському православному соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священників), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 року після 49-річної розлуки прибув в Україну митрополит Мстислав (Скрипник) (Літературна Україна, 1990, 25 жовтня). Вже 27 жовтня відбув з душпастирським візитом до Львова.
А вже 18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха, однак не визнав ліквідацію УАПЦ та не прийняв титул Предстоятеля новопроголошеної УПЦ КП. Вважав себе Предстоятелем відродженої Української автокефальної православної церкви та боровся за відновлення державної реєстрації її Статуту, який був знятий з реєстрації за правління Леоніда Кравчука за сприяння митрополита Філарета Денисенка.[4] Пояснюється це тим, що і в тодішньої влади України і у Філарета візія майбутнього Українського православ'я трохи відрізнялася від тієї, яку пропонували тодішні представники УАПЦ, які в основному складалися з діаспорян. І діаспоряни і офіційна влада України позитивно (або принаймні стримано позитивно) ставилися до ідеї окремої української помісної православної церкви із центром у місті Київ. Але офіційна влада України хотіли бачити лідером такої церкви Філарета. Патріарха Мстислава вони розглядали лише як символічного лідера Українського православ'я, на якого вони символічно погоджувалися, але усе одно воліли бачити Філарета хоча б наступником Мстислава.
1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.
Помер у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.
Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Митрополит двох Митрополій".
