Бібліотека імені Михайла Андрійовича Жовтобрюха запрошує всіх, хто закоханий у книгу приєднатися до акції «Подаруй бібліотеці книгу», приурочену до Міжнародного дня дарування книг.

Якщо Ви маєте вдома книги, які вже прочитали і не користуєтесь ними – підпишіть їх гарними побажаннями, і подаруйте нашій університетській книгозбірні. Адже ці книги завжди знайдуть свого вдячного читача! А дарувальники понесуть додому в долонях частинку нашої любові!

Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) – це добровільна ініціатива, започаткована у 2012 році американкою Еммі Бродмур. Ідею підказав її маленький син, який запитав маму, чому немає особливого дня, коли люди дарують один одному книги. Мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу – бібліотеці, другу, членам родини. Вважається, що у цей день мають об’єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання.

Приєднуймось до акції! Добрі справи робити приємно!

Василь Григорович Кричевський (31 грудня 1872 (12 січня 1873), с. Ворожба, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 15 листопада 1952, Каракас, Венесуела) — український художник, архітектор, графік, творець стильового напряму Український архітектурний модерн, засновник української професійної університетської архітектурної та художньої освіти.

Був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю. Дід мисткині Катерини Василівни Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського — видатного митця і педагога.

Побіч малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов'язував сучасність із здобутками книжкових прикрас 17—18 століть, виконавши в цьому дусі, між іншими цінними працями, проєкт прийнятого Центральною Радою 22 березня 1918 року Державного Герба УНР. Василя Кричевського вважають творцем нового українського стилю в архітектурі

У 1903 році одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ), основою якого стала спадщина та традиція української народної архітектури. Між 1904—1908 роками брав участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку. Професор Микола Дьомін відносить Г. Кричевського до майстрів класичного (традиційного) напрямку архітектури.

На той час майстра запрошують подати прохання до петербурзької Академії мистецтв на присудження звання академіка архітектури. З 1907 р. працює в Києві створюючи низку стилістично вдалих будов, приймає участь у виставці українського мистецтва (1911-1912), співпрацює з театром М.К. Садовського, оформлює ряд книг.

У 1912—1913 роках керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді. На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка Василь Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

Член Товариства Українських Архітекторів (з 1918 р.).

Від 1922 р. звертається до викладання: ініціатор створення Українського (Київського) архітектурного інституту НАОМА, викладає там у 1922-1941 роках, завідувач кафедрою, професор (1922), доктор мистецтвознавства (1939); в 1930-1936 роках викладач кафедри архітектурного проектування Київського інженерно-будівельного інституту (КІБІ, нині КНУБА), організатор та керівник секції малюнку та живопису (від 1934 р. кафедри рисунку та живопису КНУБА)[4]. За української влади його обрали першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.[2] Серед учнів — Йосип Каракіс, який навчався у Василя Кричевського «Інтер'єру житлових і громадських будівель» і техніці живопису[6]. В період активізації течії конструктивізму в архітектурі робив спроби поєднання його з народною традицією, впливу чого зазнали його тодішні студенти; мав досвід роботи в неоампірних пошуках радянської архітектури, прищеплюючи і там елементи народного мистецтва.

Керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в 1925—1927 роках. У 1935–1936 роках оформив фільм «Назар Стодоля», а в 1937 році — перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.

Під час війни покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину (Криниця; село Лабова, у якому розписували церкву, зокрема, одним з студентів був Володимир Воронюк). Пізніше переїхав до Німеччини, 1949 року — на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела), де й помер 15 листопада 1952 року. Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Багато років збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Михайла Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу, який вчинили більшовики 1918 року.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Василь Кричевський - художник і педагог".


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.