30 червня 2022
Роман Шухевич (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»; 30 червня 1907, м. Львів — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині у складі м. Львова) — український політик і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Один з організаторів замаху на Станіслава Собінського та Еміліяна Чеховського. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у XX сторіччі. Батько Юрія-Богдана Шухевича, старший брат Юрія Шучевича.
У читальній залі періодичних видань представлено книжкову виставку "Роман Шухевич – герой усієї України".
А також пропонуємо ознайомитися з тематичним списком "Життя віддане Україні", який підготувала завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах.
2007 року Романові Шухевичу посмертно присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований найвищим почесним пластовим ступенем гетьманського скоба (1950).
Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».
Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 року, підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.
Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, з літа 1944 року набув загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватися на схід.