12 вересня 2021

Станіслав Герман Лем (пол. Stanisław Herman Lem; 12 вересня 1921, Львів — 27 березня 2006, Краків) — польський письменник-фантаст єврейського походження. Найпопулярніший серед польських письменників за кількістю мов, якими перекладено його твори.

Електронні книжки, планшети і смартфони, Ґуґл і навіть Матрікс описані ще в середині ХХ століття автором «Соляріса». Ось так Станіслав Лем передбачив майбутнє, в якому ми нині живемо.

Оптони, лектони, тріони і фантоматони... Можливо, ці слова вам невідомі, проте більшістю предметів, які вони описують, ви користуєтеся кожного дня. Станіслав Лем, класик польської наукової фантастики, передбачив їх появу задовго до того, як вони стали частиною нашого повсякдення. А ще творчість Лема суттєво вплинула на творців легендарної серії мультфільмів та однієї із найпопулярніших відеоігор.

Розповідаємо про найнеймовірніші передбачення Станіслава Лема, а також згадуємо його висловлювання на актуальні теми, зокрема про біотехнологію і трансгуманізм.

1. Планшети й електронні книги

Мабуть, Станіслав Лем був першим науковим фантастом, котрий передбачив кінець паперових книг. Це відбулося ще 1961 року в романі «Повернення з зірок», за 40 років до перших спроб створити електронні книги. Лем уявляв їх як невеличкі кристалики з пам’яттю, які можна було вставити у пристрій, дещо подібний до сучасного планшета. Він називав його «оптоном». Сьогодні ми називаємо це «Kindle».

Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека “Прометея”! Нічого подібного. Не можна було вже ритися на полицях, зважувати на руці томи, вгадуючи їх обсяг. Книгарня нагадувала швидше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них змістом. Читати їх можна було з допомогою оптону. Своїм зовнішнім виглядом він навіть скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптон мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою — і на ній з’являвся подальший текст.

2. Аудіокниги

В тому-таки творі Лем передбачив популярність аудіокниг, які він називав «лектонами»:

Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживалися тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть наставити на бажаний тембр, темп і модуляцію.

Продавці-роботи, правда, досі ще не з’явились, та людство вже до цього наблизилося, у кожному разі, темп відтворення аудіокниг і подкастів уже можна регулювати.

3. Інтернет

Уже на початку 50-х Лем припускав, що для збільшення ефективності потужних комп’ютерів належить їх об’єднати в єдину мережу. У своїх «Діалогах» (1957) він називав цей напрямок розвитку цілком реалістичним: поступове накопичення «інформаційних машин» і «банків пам’яті» вело б до появи «державних, континентальних, а потім і міжпланетних комп’ютерних мереж».

Лем став свідком того, як збулось багато з його перебачень. І це його дивувало. Відоме його висловлювання, яке нібито прозвучало відразу після того, як Лем уперше скористався інтернетом:

Доки я не користувався інтернетом, то не знав, що на світі є стільки ідіотів.

4. Google

Приблизно в той самий час Лем передбачив майбутнє, в якому у всіх людей буде швидкий доступ до гігантської віртуальної бази даних — «тріонової бібліотеки». Тріони становили собою крихітні кварцеві кристалики, «структура яких може змінюватися». Тріони працювали як сучасні флешки, однак були з’єднані радіохвилями, які формували гігантську базу знань. Ось як письменник зобразив цей процес у романі «Магелланова хмара» (1955):

В тріоні можна закріпити не тільки світлові зображення, що викликали зміни в його кристалічній структурі, — сторінки книг, фотографії, різного типу мапи, рисунки, креслення і таблиці: в ньому так само легко можна зафіксувати звуки, в тому числі людський голос і музику; є можливість запису запахів.

Опис Лема доволі точний. Те, про що він тут говорить, ми сьогодні називаємо Google. Проте ми все ще чекаємо на можливість записувати запахи.

5. Смартфони

У цій-таки книзі Лем описує те, що нагадує ранню версію смартфона: маленькі переносні пристрої із постійним доступом до тріонової бібліотеки. Цей уривок з «Магелланової хмари» також звучить як розповідь про наш час:

Сьогодні, користуючись цією невидимою мережею, що охоплює світ, ми зовсім не думаємо про її гігантські масштаби і чіткість роботи. Як часто кожен із нас у своєму робочому кабінеті в Австралії, в обсерваторії на Місяці чи в літаку діставав кишеньковий приймач, викликав Центральну Тріонову Бібліотеку, замовляв потрібний йому твір і через секунду бачив його на екрані свого кольорового об’ємного телевізора.

Ця розповідь доволі точно могла би описувати наше нинішнє життя, коли багато авіаліній надають доступ до безкоштовного Wi-Fi в літаку. Важливо нагадати, що Лем писав ці рядки у час, коли середньостатистичний комп’ютер був таких розмірів, що потребував гігантської зали. Про створення всесвітньої мережі почали замислюватися в кінці 60-х, а до її реалізації перейшли лише у 80-ті роки.

6. 3D-друк

В «Магеллановій хмарі» Лем також згадав цікаву модель виробництва, яка нагадує нинішню технологію друку 3D. Цікаво, що і логіка процесу, про який говорить Лем, не застаріла.

Врешті, тріон може містити записи «конструкторських розробок» або «взірців  продукції». Автомат, з’єднаний з тріоном через радіо, виготовить потрібний абонентові виріб і в такий спосіб зможе задовольнити найвигадливіші бажання фантазерів, яким захотілося мати меблі старовинних стилів чи оригінальний одяг. (…) Якби роль тріонів зводилася тільки до витіснення застарілої форми накопичення знань, до того, аби кожен, хто хоче, міг користуватися всіма скарбами світової культури, врешті, до спрощення системи розподілу споживацьких благ, то й ця роль була б дуже важлива.

Що ж, 3D-принтери у наш час уже доступні в деяких крамницях. Що ж до «взірців продукції», то сьогодні ними є файли формату AMF (Additive Manufacturing File), в яких можна зберегти колір і матеріали об’єктів для друку в 3D.

7. The Sims

А що можна сказати про зв’язок Лема з комп’ютерними іграми? Віл Райт, розробник The Sims, однієї з найуспішніших ігор всіх часів і народів, не раз говорив, що Лем був його головним ідейним натхненником. Що ж справило такий вплив на Райта? Це була «Кіберіада» — серія оповідань про двох інженерів-роботів на ймення Трурль і Клапавцій.

В одному з цих оповідань Трурль зустрічає на астероїді диктатора у вигнанні і конструює для нього скляний ящик, всередині якого міститься увесь всесвіт — штучна цивілізація, якою можна керувати. Ця держава в коробці і стала джерелом натхнення для Віла Райта, котрий створив гру, в якій кожен учасник може створити свій власний віртуальний світ.

Звичайно, Лем не був би Лемом, якби не заторкнув у своєму оповіданні проблеми етики, влади і керування долями інших людей:

Ось доведи мені, що вони нічого не відчувають, не мислять, що вони взагалі не існують як створіння, які усвідомлюють, що вони замкнуті між двома безоднями небуття — тієї, що до народження, і тієї, що після смерті, — доведи мені це, і я перестану до тебе чіплятися! Ось доведи мені, що ти тільки імітував страждання, та не пережив його!

8. Футурама

Зрозуміло, Лем не передбачив появи «Футурами», проте саме з його творчості черпав натхнення творець одного із найкращих телевізійних мультсеріалів початку ХХI століття. Сценарист шоу Д.С. Коен розповідав:

Моя мама обожнювала наукову фантастику. Вона й мене заразила любов’ю до цього жанру. Серед книг, які я прочитав у дитинстві, були такі твори Станіслава Лема, як «Зоряні щоденники Ійона Тихого» та «Оповідання про пілота Піркса». Думаю, ті дивні, сюрреалістичні і забавні оповідання справили на мене великий вплив; особливо мені сподобалася ідея, що роботи можуть бути людьми. Тим-то Бендер, найбільш «гуманізований» персонаж «Футурами», якось мірою зобов’язаний цим Станіславу Лему.

Коен розповів, що особливе значення для «Футурами» мало одне оповідання:

Особливо мені запам’яталося оповідання… про планету, яку населяють одні роботи, і раптом туди приземляються люди, і роботи-вбивці уже збираються винищити людей, але ті прикидаються роботами, аби врятуватися, і тут, звісно, — обережно, спойлер! — з’ясовується, що всі мешканці цієї планети насправді люди, котрі вдають роботів, і вони у відчаї ховаються одне від одного. Ось ця історія безпосередньо відображена у «Футурамі».

Оповідання, про яке говорить Коен, — це, напевно, «Одинадцята подорож» із «Зоряних щоденників Ійона Тихого», а відповідний епізод серіалу називаться «Страх планети роботів» (The Fear of a Bot Planet, п’ятий епізод першого сезону).

9. Електронний пил…

В «Кіберіаді» є й інші інноваційні, часом доволі дивні ідеї. Наприклад, «розумний пил» — мікроскопічні комп’ютери, здатні до самоорганізації, розмірами не більші за піщану крупинку, які працюють як єдина система. Ідея розумного пилу цілком відповідає останнім досягненням нанотехнології.

10 …і електронний бард

Ще одна смілива і дотепна ідея з «Кіберіади» — це електронний бард, комп’ютерний пристрій, який вміє писати вірші. Судячи зі всього, великий винахід робота-інженера Трурля частково матеріалізувався у вигляді експериментальних програм для написання віршів, яких зараз повно в інтернеті. А щоби побачити справжнього електронного барда, придуманого за проектом Лема, обов’язково відвідайте Центр Науки «Коперник» у Варшаві: там ви побачите акторів-роботів, які грають у спектаклях за оповіданнями Лема та інших авторів.

Якщо ж ви хочете винайти робота-поета самостійно, скористайтесь секретним рецептом Станіслава Лема: переконайтесь, що ви «послабили логічні контури й посилили емоційні», і не забудьте «посилити семантику і змайструвати приставку волі». Вставте «філософський заглушник», «повну семантичну розгортку» і «підключіть генератор рим», викиньте «всі логічні контури» і замініть їх на «ксебейні егоцентризатори зі зчепленням типу “Нарцис”». Як бачите, все дуже просто!

11. Віртуальна реальність

Технології віртуальної реальності дивляться на нас буквально з-за кожного рогу. Та Станіслав Лем переконливо зобразив віртуальну реальність (т.зв. «фантоматику») ще 1964 року, задовго то того як багато західних футурологів почало серйозно обговорювати цю ідею.

У своїй книзі «Сума технології» польський фантаст описує «фантоматичний генератор», здатний створювати альтернативну реальність, яку годі відрізнити від «оригіналу».

Лем зображав цю технологію як багатошарову: людина, котра покидає віртуальну реальність, не обов’язково повинна знову повернутися в «реальну». Радше за її допомогою можна переключатися між різними системами, не маючи певності, чи перебуваєш у «фантоматичній реальності» чи в реальному світі. Зрозуміло, це призвело би до розмиття між правдою і вигадкою, і Лем вбачав у цьому потенційну небезпеку:

(…) неможливість відрізнити фантоматичний спектакль від дійсності призвела б до непоправних наслідків. Може дійти до здійснення вбивства, після якого вбивця, виправдовуючись, стверджуватиме, що він був глибоко переконаний, буцімто це лиш «фантоматичний спектакль». Крім того, багато людей настільки заплутаються у справжніх і фіктивних життєвих ситуаціях, які годі відрізнити одну від одної, в суб’єктивно єдиному світі реальних речей і привидів, що не зможуть знайти вихід із цього лабіринту.

12. Матриця, або Велика Симуляція

У своєму аналізі фантоматики Лем наблизився до концепту ідеальної симуляції, відомої нам із фільму «Матриця» або із нещодавнього серіалу «Світ Дикого Заходу».

Похмурий образ великої симуляції Лем зобразив у романі «Футурологічний конгрес» (1971). Він пов’язаний з концептом «цереброматики», тобто безпосереднього впливу на мозок за допомогою хімічних субстанцій.  В 2013 році ізраїльский режисер Арі Фольман зняв за романом фільм «Конгрес».

13. Постправда

Лема цікавив філософський аспект стрімкого розвитку технологій. Письменник наблизився до розуміння того, як циркулює інформація в сучасному світі. Сьогодні видно, що письменник передбачив багато феноменів сучасних ЗМІ, пов’язаних з концептом постправди. В романі «Глас Господа» (1968) Лем писав:

Заборонені думки можуть обертатися в голові потайки, та що накажете робити, якщо значущий факт тоне в повені фальсифікатів, а  голос  істини  —  в оглушливому гамі і, хоча звучить він вільно, почути його неможливо? Розвиток інформаційної техніки призвів лиш до того, що найліпше чутно найверескливіший голос, хоч навіть і найбрехливіший.

Езра Ґлінтер із LA Review of Books пише:

Коли Лем писав ці рядки, не було ні Facebook, ні всього цього потопу «фейкових» новин, та їх поява його би не здивувала.

14. Трансгуманізм…

Якщо Лем міг передбачити світ постправди, то чому він не міг передбачити появу трансгуманізму? Зрозуміло, письменник не вживав цього слова, однак наблизився до цієї ідеї в короткій п’єсі «Чи існуєте ви, містере Джонсе?» (1955). У творі, який ліг в основу фільму Анджея Вайди «Листковий пиріг», Лем роздумував (тоді лише гіпотетично) про правовий статус людини, чиє тіло й органи (в тому числі мозок) в результат багаточисленних операцій практично повністю складається із протезів. Компанія, яка фінансувала лікування, подає на нього в суд, оскільки вважає його своєю власністю. П’єса зачіпає питання, які стають актуальними тільки сьогодні, і досліджує явища, котрі отримали назви лиш недавно: наприклад, трансгуманізм…

15. …і біотехнології

Лем завжди здавав собі справу, що нові технології мають свій темний бік. Уже в 60-их роках він вважав, що заволодіння технологіями людського тіла — лише справа часу.

В «Подорожі двадцять першій» із «Зоряних щоденників Ійона Тихого» головний герой приземляється на планеті Дихтонії. Мешканці цієї планети досягли такого поступу в науці, що здатні змінювати своє тіло на будь-який спосіб і скільки завгодно. Ерза Ґлінтер пояснює:

Спочатку цю технологію використовують за призначенням: щоб досягнути ідеалу здоров’я, гармонії, духовної і фізичної краси. Та згодом жінки починають зловживати «шкірною біобіжутерією (вуха сердечком, перлові нігті)», з’являються «юнаки із бородами ззаду», котрі «хизуються гребінцями на голові, щелепами із подвійним рядом зубів і под.».  Невдовзі мешканці Дихтонії цілком відмовилися від гуманоїдної форми, що призвело до спроб запровадити реформи і стандартизацію, а далі — до репресій, бунту і соціальної кризи. З історії випливає, що необмежений вибір може стати важким тягарем.

Через багато років, у кінці ХХ століття, Лем, роздумуючи про небезпеку, яку становить клонування людських організмів (він вважав це явище початком нової епохи рабства), згадував свої оповідання:

Мої написані 40 років тому сатиричні оповідання, в яких кора головного мозку використовується як прикраса для шпалерів, починають набувати форми жахливої реальності.

Жахлива чи ні,  наша реальність все одно нас заворожує — і провидчі обдарування Станіслава Лема відіграють тут не останню роль.

Джерело

У читальних залах №1 і №3 представлено книжкові виставки.