02 вересня 2021

Іван Миколайович Вагилевич (пол. Iwan Wahylewycz; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; 2 вересня 1811, с. Ясень, нині Калуський район, Івано-Франківська область — 10 червня 1866) — український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч і греко-католицький священник. Один з авторів альманаху «Русалка Дністровая».

Писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської мови. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» (1844 р., опублікована 1845 р., польською мовою) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — «Розправа про південно-руську мову» (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.

Попри складні життєві обставини, він не залишав своїх наукових занять і плідно співпрацював з Авґустом Бельовським на ниві історичної науки, передусім джерелознавства. Так Вагилевич взяв участь у виданні фундаментальних видань «Akta grodzkie i ziemskie» та «Monumenta Poloniae Historica». Писав також власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя.

Підготував опис дако-романської мови з додатком дакійсько-польського словника «Наука про дакійсько-романську мову» (не опублікована, польською мовою). Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема, українсько-німецько-латинського.

Етнографічні праці — «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1837 р.), «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» (1839 р.) та «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841 р.) — містять цінний діалектичний матеріал.

З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.