Сер Вальтер Скотт (англ. Walter Scott; 15 серпня 1771, Единбург — 21 вересня 1832, Ебботсфорд, похований у Драйбурзі) — всесвітньо відомий шотландський письменник, поет, історик, збирач старожитностей, адвокат.

Для шотландців він більше ніж письменник. Відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу і в першу чергу для Англії. Вважається основоположником жанру історичного роману. Мав великий вплив на європейський романтизм, феноменальну пам'ять.

Романи Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII, — а частково і пізнішому часу «Веверлі», «Гай Маннерінг» (Gay Mannering, 1815), «Единбурзька в'язниця» (The Heart of Midlothian, 1818), «Шотландські пуритани» (Old mortality, 1816), «Ламермурська наречена» (The bride of Lammermoor, 1819), «Роб Рой» (Rob Roy, 1817), «Монастир» (The Monastery, 1820), «Абат» (The Abbot, 1820), «Води св. Ронана» (St. Ronan's Well, 1823), «Антиквар» (The Antiquary, 1816) тощо).

У цих романах Скотт розгортає незвичайно багатий і реалістичний типаж. Це ціла галерея шотландських найрізноманітніших соціальних шарів, але переважно типів дрібної буржуазії, селянства і декласованої бідноти. Персонажі Скотта виразно конкретні, розмовляють соковитою і живою народною мовою. Вони складають тло, яке можна порівняти лише з «фальстафівським тлом» Шекспіра. На цьому фоні чимало яскраво комедійного, але поряд із комічними фігурами багато плебейських персонажів художньо рівноправних із героями з вищих верств. У деяких романах — вони головні герої, в «Единбурзькій в'язниці» героїня — дочка дрібного селянина-орендатора. Скотт в порівнянні з «сентиментальною» літературою XVIII століття, робить наступний крок на шляху демократизації роману і в той же час дає живіші образи. Але частіше все ж головні герої — це молоді люди з вищого світу, умовно ідеалізовані, позбавлені життєвості.

Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст («Айвенго» (Ivanhoe, 1819), «Квентін Дорвард» (Quentin Durward, 1823), «Кенілворт», (Kenilworth, 1821), «Ганна Геєрштейнська» (Anne of Geierstein, 1829) тощо). Саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів». Історизм Скотта, перш за все зовнішній історизм, відтворення атмосфери і колориту епохи. Цією властивістю, яка ґрунтувалася на солідних знаннях, Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного. Дана ним картина «класичного» середньовіччя («Ivanhoe» — «Айвенго», 1819) наразі сильно застаріла. Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібної і що розкриває таку несхожу на сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу.

Архітектурний монумент на честь Вальтера Скотта, Единбург, неоготика

Історизм Скотта не обмежується цією зовнішньою, плотською стороною. Кожен його роман заснований на певній концепції історичного процесу. Так «Квентін Дорвард» дає не лише яскравий художній образ Людовика XI і його оточення, але розкриває його політику як етап в боротьбі буржуазії з феодалізмом. Концепція «Айвенго», де центральним фактом для Англії кінця XII століття висунута національна боротьба саксів з норманами, виявилася незвичайно плідною для науки історії, — вона була поштовхом для відомого французького історика Огюста Террі. Оцінюючи Скотта, треба пам'ятати, що його романи взагалі передували роботам багатьох істориків того часу.

На абонементі художньої літератури представлено книжкову виставку "Чисте світло лицарства".


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.