21 травня 2021
Сахаров Андрій Дмитрович (21 травня 1921, Москва — 14 грудня 1989, Москва) — радянський фізик, лауреат Нобелівської премії миру (1975), дійсний член АН СРСР (з 1953), співтворець водневої бомби, активний борець за права людини.
1948-го він приєднався до групи Ігоря Тамма, що розробляла водневу бомбу, пізніше активно виступав за заборону ядерної зброї і ядерних випробувань, заснував Радянський комітет з прав людини, 1975 був нагороджений Нобелівською премією миру («За безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між людьми і мужню боротьбу із зловживанням владою і будь-якими формами придушення людської гідності»).
Напередодні 23-го з'їзду КПРС (1966) Сахаров разом з іншими ученими в листі до Леоніда Брежнєва застерігав про небезпеку відродження сталінізму в СРСР.
1968 опублікував у «Самвидаві» меморандум «Про прогрес, мирне співробітництво та інтелектуальну свободу», в якому вимагав лібералізації СРСР і критикував українофобію у часи правління Сталіна (меморандум був поширений у світі багатьма мовами).
1970-го разом з фізиком В. Турчином та істориком Р. Медведєвим вислав відкритого листа до уряду СРСР (Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного) з пропозицією демократизувати СРСР. Одночасно Сахаров захищав права політичних в'язнів, протестував проти політичних репресій тощо. У цьому ж році (1970) разом з А. Твердохлєбовим і В. Чалідзе створив і очолив у Москві Комітет прав людини СРСР.
З 1972 Сахаров і Комітет прав людини неодноразово заступалися перед владою за ув'язнених діячів української культури, зокрема за В. Мороза, В. Чорновола, Л. Плюща, Івана Багряного, Н. Строкату-Караванську, В. Стуса та ін.
Сахаров був прихильником комп'ютерних технологій і в своїх роботах часто описував перспективи їхнього застосування. У 60-х та 70-х багато з тодішніх ідей вважали фантастичними і справою надзвичайно далекого майбутнього, хоча і обговорювалися різноманітними вченими. Крім того керівництво комуністичної партії доволі підозріло сприймало кібернетику, яка свого часу була оголошеною лженаукою. Сахаров був прихильником ідеї створення мережі на подобу сучасного Інтернету. У 1974 він писав про «створення всесвітньої інформаційної системи (ВІС), яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги, коли-небудь і де-небудь опублікованої, зміст будь-якої статті, одержання будь-якої довідки… Навіть часткове здійснення ВІС глибоко вплине на життя кожної людини, на її дозвілля, на її інтелектуальний і художній розвиток. На відміну від телевізора, який є головним джерелом інформації для багатьох сучасників, ВІС буде надавати кожному максимальну свободу у виборі інформації й вимагати індивідуальної активності. Але воістину історична роль ВІС полягатиме в тому, що остаточно зникнуть усі бар'єри обміну інформацією між країнами і людьми»[4].
У 1980 разом зі своєю другою дружиною, дисиденткою-правозахисницею Оленою Боннер, був заарештований і відправлений у заслання в Горький (зараз Нижній Новгород) за критику дій радянського уряду в Афганістані.
Наприкінці 1986 йому дозволили повернутися в Москву і зайняти своє місце в Академії Наук.
За ініціативою академіка А. Сахарова 1988-го розпочалось в республіках колишнього СРСР створення «Меморіалу».
У читальній залі №3 представлено книжкову виставку "Андрій Сахаров: тривога і надія".
