Левко Іванович Боровиковський (22 лютого 1806, (за іншими відомостями — 1808) с. Мелюшки Хорольський повіт на Полтавщині — 26 грудня 1889, там само) — український поет, фольклорист, етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки.

До 215-річчя від дня народження Левка Івановича Боровиковського у читальній залі №2 представлено книжкову виставку "", а також пропонуємо ознайомитися з тематичним списком "Життєва канва Боровиковського", який підготувала завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах.

Ще за життя Левка Боровиковського критика визнала новаторське значення його творчості, красу і силу його поетичного слова. Досконало володіючи рідною мовою, поет успішно випробував у своїх творах «її гнучкість, силу і багатство». Своїми романтичними творами Левко Боровиковський довів, що українською мовою можна передавати не тільки жартівливо-смішне. Для лірико-баладної творчості Боровиковського характерні глибокі переживання, драматизм дії.

В українську літературу Левко Боровиковський увійшов як визначний поет-романтик, який утвердив жанр літературної балади. Успішно розробляв він й інші жанри романтичної лірики, а також коротку байку-гумореску. Його творчий досвід у цих жанрах використали письменники наступних поколінь. Байкарська творчість Боровиковського позитивно вплинула на дальший розвиток цього жанру в українському письменстві. Творчість Левка Боровиковського — помітний крок уперед в розвитку нової української літератури.

Тарас Шевченко читав твори Боровиковського в альманасі «Ластівка», зокрема й ті, які вилучив цензор (останні читав у рукопису), можливо, і в «Отечественных записках» та «Вестнике Европы». Особисто Шевченко і Боровиковський не були знайомі. В останнього є лише згадка в листі до І. Срезневського 24 травня 1840 про перший «Кобзар»: «Особливо хвалять журнали „Кобзар“, що недавно вийшов — не знаю чий». Мотиви трагічного кохання, тема народного співця, характерні для деяких творів Боровиковського («Молодиця»[4], «Бандурист»), простежуються і в ранніх творах Шевченка («Причинна», «Перебендя»).

Більшість байок Боровиковського присвячено побутовій тематиці, проблемам загальнолюдської моралі. Для розкриття цих тем поет бере народні гуморески, прислів'я, приказки. На основі народних прислів'їв та приповідок написано такі твори, як «Москаль і Мотря», «Свій дім — своя воля», «Йолоп Клим», «Жевжик», «Хома», «Учитель», «Злодій», «Потакач» та інші.

Байки Боровиковського мають стислий сюжет, в них нема розгорнутої моралі як це бачимо у творчості пізніших байкарів, наприклад Л. Глібова, або й сучасників поета, скажімо, Є. Гребінки. Замість широкої повчальної кінцівки, Л. Боровиковський дає афоризм, виражений приповідкою або прислів'ям. Наприклад: «Не все те золото, що блищить» («Трухлявина»), «Сова хоч спить, та курей бачить» («Курча»), «П'яному і море по коліна» («П'яний»), «Хто солодко живе, той гірко умирає» («Мети»), «На здогад буряків, щоб дали капусти» і т. д.

Оцінюючи байкарську спадщину Боровиковського, український поет, фольклорист і видавець А. Метлинський у рецензії на збірку «Байки й прибаютки» писав: «Басни Боровиковского частию заимствованы из Крылова и других баснописцев, частию принадлежат самому автору, но все более или менее верны духу народа, исполнены юмора, шутливости, остроумия и нередко могут служить верным зеркалом народных обычаев».


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.