15 січня 2021
Український вільний університет (УВУ) (нім. Ukrainische Freie Universität) — приватний український університет, розташований у Мюнхені, Німеччина. Є не тільки одним із найстаріших приватних навчальних закладів Німеччини, але і єдиним у світі вищим навчальним закладом поза межами України з українською мовою навчання.
Заснований 17 січня 1921 року у Відні — столиці Австрії.
Ініціатори його заснування — українські професори університетів Австро-Угорської та Російської імперій, Союз письменників і журналістів, студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинилися в еміграції.
Проте з огляду на те, що Відень переставав бути центром українського еміграційного життя, то вже після закінчення першого семестру УВУ восени 1921 року переїхав у Прагу, де кипіло живе політичне, культурне й освітне життя українських емігрантів. У Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехословацької Республіки, який очолив президент Томаш Масарик. Саме тоді у Празі проживала значна кількість українських професорів та академічної молоді, яка посприяла розвиткові УВУ: на перший семестр вписалося понад 700 слухачів.
Упродовж свого існування в Празі УВУ розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами.
В Університеті було відкрито лише два факультети: філософський і правничий. Професорська колегія складалася з визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх катедр і прав викладати у вищих навчальних закладах України. Серед них такі визначні вчені: Дмитро Антонович, Леонід Білецький, Іван Горбачевський, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Олександр Колесса, Степан Рудницький, Володимир Старосольський, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Яковлів, Сергій Шелухін, Роман Дражньовський.
Зі вступом радянських військ до Праги весною 1945 року майно, бібліотека й архіви віденського й празького періодів Університету були частково знищені, частково вивезені до Радянського Союзу. Щоб зберегти УВУ, тодішній ректор Андрій Яковлів наполягав на переїзді до Німеччини, проте Августин Волошин наполягав на тому, щоб залишитися у Празі та знайти спільну мову з більшовиками. Усе ж, Яковлів із деякими професорами переїхав, а Волошин перебрав на себе повноваження ректора. У результаті його й інших членів УВУ, що лишилися у Празі, заарештували радянські спецслужби[1].
Унаслідок воєнних подій 1945 року, більшість професорів і студентів були змушені покинути Прагу та переселитися на Захід, у Баварію. У Мюнхені восени 1945 року починається третій період (після віденського та празького) існування УВУ. Початки були дуже тяжкі: Університет матеріально опирався винятково на власні сили. На обидвох факультетах 1947 року кількість викладачів УВУ доходило до 80, включно з такими визначними вченими, як-от: Юрій Бойко-Блохін, Микола Васильїв, Григорій Ващенко, Володимир Державин, Василь Доманицький, Павло Зайцев, Борис Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, Петро Курінний, Іван Мірчук, Олександр Оглобин, Лев Окіншевич, Юрій Панейко, Наталія Полонська-Василенко, Іван Раковський, Ярослав Рудницький, Вадим Щербаківський, — а пізніше: Юрій Старосольський, Олександр Юрченко, Володимир Янів, Олекса Горбач, Ярослав Падох, Іван Кошелівець, Віктор Коптілов.
У Мюнхені Український Вільний Університет, унаслідок плідної науково-дослідної та педагогічної праці, отримав 1950 року офіційне визнання Баварського уряду та право на промоції та габілітації (розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти та Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710). Досягнення УВУ визнано при введенні нового Баварського високошкільного закону, коли окремим додатком до нього від 28 червня 1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій УВУ, тобто право надавати титули магістра, доктора та габілітованого доктора. Згодом Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів університету договором між УВУ і тим же Міністерством від 12 листопада 1992 року.
У читальній залі №2представлено книжкову виставку "Український Вільний Університет: голос поневоленої країни".
