Шановні користувачі!

На виконання вимог нормативно-правових актів України та з метою дотримання рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я бібліотека імені М. А. Жовтобрюха з 16 березня по 3 квітня 2020 року впроваджує дистанційне надання бібліотечних послуг, E-mail для довідок: kniga_pdpu@ukr.net.

Пропонуємо скористатися нашими онлайн-ресурсами:

Будемо раді допомогти:

  • підбір літератури за вказаною темою;
  • індексування статей і праць за Універсальною десятковою класифікацією (УДК) надіслати лист на електронну адресу kniga_pdpu@ukr.net;
  • консультування з оформлення бібліографічного опису та міжнародних стилів цитувань;
  • перевірка наукових робіт (викладачів та студентів університету) за допомогою сучасних сервісів антиплагіатних інтернет-систем.

Просимо вибачення за тимчасові незручності.

Бережіть себе і своїх близьких та обов'язково дотримуйтесь рекомендацій МОЗ!

Іван Олексійович Кандиба (7 червня 1930, село Стульно, нині Польща — 8 листопада 2002) — український правозахисник. Співзасновник Української Гельсінської групи (УГГ).

1960 р. познайомився з Левком Лук'яненком. Підтримав ідею створення нелегальної марксистської партії Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що виступала за вихід України зі складу СРСР. Того ж року розгорнув активну діяльність — розповсюджував газету «Наше слово», що видавалася за кордоном, знайомив різних людей з програмою УРСС, брав участь в обговоренні програми партії.

1961 р. 7 членів УРСС (серед них й Кандиба) були заарештовані. Іван Кандиба був засуджений до 15 р. таборів суворого режиму. Карався в Мордовії і Пермській обл., а також у в'язниці м. Владимир. 1969 р. разом із Левком Лук'яненком та М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів.

Звільнився в січні 1976 р. У Львові, де жив його старий батько, Іванові Кандибі відмовили в прописці. Відтак він оселився в м. Пустомити, де мешкав у 1976—1981 роках[2]. Працював у майстерні з полагодження електроприладів та кочегаром.

Член-засновник Української гельсінкської групи. Активний учасник УГГ — постійно листувався з політв'язнями, зустрічався з членами Московської гельсінкської групи. Постійно перебував під адміністративним наглядом (мав бути вдома з восьмої вечора). За виступ із покаянням у пресі та на телебачення пропонувалися прописка у Львові та робота за фахом. Викликався до КДБ.

1981 р. Іван Кандиба був заарештований. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів (зокрема документів УГГ). Того ж року був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

За відмову від роботи і перехід на статус політв'язня 1988 року Іван Кандиба запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб.

5 вересня 1988 Іван Кандиба помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Проте, звільнений із в'язниці лише 9 вересня, після оголошення голодування на знак протесту і вимоги президента США Р. Рейгана звільнити політв'язня.

1990 р. брав участь у створенні Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ). Перший голова партії. Засновник, а потім редактор партійної газети «Нескорена нація».

З 1992 — член Організації Українських націоналістів (ОУН). Відразу був кооптований до комітету з легалізації та відродження ОУН в Україні (ОУНвУ). На II конференції «легальної» ОУН в 1993 обраний заступником Голови Головного проводу ОУНвУ, а 1996 — Голова Головного проводу ОУНвУ.

З 2001 р. — Почесний голова ОУНвУ.


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.