06 червня 2020

Томас Манн (нім. Thomas Mann) — (6 червня 1875, Любек, Німецька імперія — 12 серпня 1955 поблизу Цюриха, Швейцарія) — німецький письменник, філантроп, есеїст, брат Генріха Манна.

Уже в ранніх творах Томаса Манна викарбувалися дві тенденції, що визначили проблематику й поетику всієї його творчості. Це, по-перше, настанова на успадкування здобутків класичної літератури 19 століття. З цього боку на твори молодого письменника суттєво вплинули Лев Толстой, Іван Тургенєв і представники французького натуралізму — Еміль Золя та інші. Друга тенденція полягала у наслідуванні модерної доби, основою для чого стали творчості двох інших німецьких письменників і філософів — Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше.

Чималий вплив на майбутнього письменника мало протистояння між старшим братом і батьком: останній хотів, щоб його діти пішли його слідами — а саме, обрали комерцію за покликання. Саме про це йдеться в першому його заповіті, написаному 1879 року (отже, старший з братів, Генріх, мав 9 років, менший 4): жінка й діти сенатора міста Любека Томаса Йоганна Генріха Манна будуть його спадкоємцями. Основною власністю сенатора була фірма. Звісно, на думці малися сини сенатора — Генріх і Томас. 12 років по тому, 1891 року, хворий на рак сечового міхура, напередодні операції, він змінив свою думку: його справа мала бути ліквідована; було призначено керівників капіталу, одержаного після продажу фірми, до обов'язків яких входило виплачувати відсотки вдові і дітям покійного. Особливий акцент ставився на протидію «так званій літературній діяльності» старшого сина. Генріх, втім, всупереч волі батька, залишив школу і продовжив літературні студії. Зауважмо: звідси бере початок бунт проти буржуазного бюргерського суспільства Томаса, як і наслідування старшого брата у творчості, протиставленні себе цьому суспільству. Вплив старшого брата виражався навіть у тематиці перших проб пера: кілька творів брата Томас переробив, іноді поглибив («Зір», 1893, «Падіння», 1894). Це Генріх познайомив його із Ніцше та Шопенгауером.

Значний вплив на письменника справили й традиції інших національних літератур XIX ст. Багато чого він навчився у французьких натуралістів — братів Ґонкурів, Е. Золя. Ще більший вплив справили на нього російські прозаїки, з-поміж яких він особливо виділяв Л. Толстого. Знайомство з творами цього генія, за словами Т. Манна, заряджає істинний талант «силою, свіжістю, органічною радістю, здоров'ям». Як і Толстой, він у своїх творах обстоював моральні засади життя. Як і Толстой, він тяжів до створення широких епічних картин, до багатих і пластичних описів матеріального світу. Прагнучи відтворювати реалістичну правду й точність фактів, Манн переносив у твір «фрагменти» життя, яке спостерігав безпосередньо навколо себе, а також свідчення, узяті з газет, енциклопедій, особистого листування. Відомо, що, описуючи побут родини Будденброків у першому своєму романі, Т. Манн звернувся до матері з проханням дати йому рецепт традиційної сімейної страви. Надіслана нею інформація майже без редагування увійшла до художнього тексту. Так само і щемлива сцена хвороби Ганно Будденброка була, за словами автора, художньою обробкою статті про тиф, яку він «переписав» із енциклопедичного словника. У приватних архівах письменника збереглися дагеротипи та фотографії купців і промисловців, надруковані у різних часописах останньої третини XIX — початку XX ст. На них, як з'ясували дослідники, письменник здебільшого й спирався, створюючи у «Будденброках» портрети бюргерів.

Читач помітить, що часто класичні джерела, філософські праці, алюзії на які розміщуються у творах Манна, розглянуті іронічно, часто навіть комічно. Прагненням письменника було не просто мати інтелектуальне підґрунтя, але стати незалежним від спадщини романтизму й класицизму. Не прийняв він до кінця й обіцяний рай модернізму. Тому проза Манна знаходиться в літературному «межичассі» — вона є цілком самостійною у запереченні усієї іншої літератури. Втім, як і будь-яка книга, вона, за виразом Кормака Маккарті, як і всі книги, «зроблена з інших книг», тому заледве чи й має цінність окремо від них.

Настанова митця на «наслідування» життя інколи призводила до курйозів, ба й навіть скандалів. Неодноразово знаходилися люди, які, «впізнавши» себе у маннівських творах, обурювалися чи ображалися. Один із найяскравіших випадків трапився зі знаменитим австрійським композитором А. Шенберґом. Довідавшись, що описані у романі «Доктор Фаустус» новації у музичній творчості головного героя надто прозоро перегукуються із його власним мистецтвом, Шенберґ був розлючений використанням його творчості без посилання на джерело. Не допомогла навіть прикінцева приписка, що визнавала авторство Шенберґа на теорію серійної техніки в музиці.

Однак з боку Т. Манна такі художні «вправи» у жодному разі не були продиктовані бажанням фотографічно копіювати дійсність. Під поверхневу «реалістичність» подій та образів у його творах здебільшого підводився символічний підтекст, збагачений тонко розробленою системою лейтмотивів. На рівні художньої форми це відрізняло його твори від спадщини відомих реалістів XIX ст. Відрізняла їх і зовсім інша проблематика, що концентрувалася навколо питань мистецтва, культури, відторгнення особистості,- духовного життя європейця за умов кризи гуманізму, тобто відповідала духові модерністської доби.

І ще одне вирізняло талант Томаса від таланту його брата: у першого тема самотності звучала сильніше: якщо Генріх у особистому житті зіштовхнувся лише із проблемою пошуку гідної жінки, то гомосексуальні нахили Томаса спричиняли значно сильніше відчуття відчуження з боку традиційного суспільства. Можливо, почасти це й було причиною охолодження стосунків між братами: Генріх відчував, що літературна майстерність Томаса чи не перевищувала його власну, але проблеми, що ставились у творчості брата часто не були йому близькі.

Чимало відомо про історію першого Маннового роману. За звичкою, письменник занотовував раптові ідеї на ходу, використовуючи записники; записник від 1897 року зберігся. До нас також дійшли папери з іншими записами для роману, що деякі з них, імовірно, були написані влітку і восени 1897. Вони свідчать про те, що інтерес письменника до історії занепаду роду почались із персонажу Крістіана, богемного брата сенатора, навколо якого розвиваються події книги. Уже ранні записи вказують, що йшлося про сімейну хроніку. Цікаво те, що письменник визнавав згодом, що роман містить елементи пародії на Ваґнерове «Кільце Нібелунґів». Елементи ж історії розриву із сім'єю, що їх прослідковуємо спершу із Крістіаном і його братом Томасом, а пізніше — із Ганно Будденброком,-звісно, дуже індивідуальні для автора.

До 145 річчя від дня народження Томаса Манна співробітники бібліотеки підготувати книжкову виставку "Тяга до вигадки Томаса Манна". Також пропонуємо ознайомитися з тематичним списком "Майстер інтелектуального роману", який підготувала завідуюча культурно-просвітницьким сектором бібліотеки Наталія Гах.