19 березня 2020
Максим Рильський (19.03.1895, Київ — 24.07.1964, Київ) — видатний український поет, перекладач, академік АН України, автор чудових віршів для дітей.
Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, відомий етнограф і громадський діяч Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і князівни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, народилася в селі Романівці на Житомирщині.
1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві.
Деякий час Максим Рильський жив і виховувався у родині Миколи Лисенка. Навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
Писати почав рано, його перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918).
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною комуністичною критикою за декадентство і відірваність від життя. Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав Рильського до себе в Харків на кілька днів у гості. Побратими Рильського - неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров, Д. Загул, були репресовані й загинули в радянських концтаборах.
Після ув'язнення Рильський вимушено проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору. Його творчість поділилася на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдалося створити справжні взірці високої поезії.
Книги: «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком.
На абонементі художньої літератури представлено книжкову виставку "Слова повинні буть покірні чуттям і помислам твоїм".
