09 жовтня 2019
Микола Платонович Бажан (як поет-футурист публікувався також під псевдонімами Нік Бажан, Панфутурист, Н. Б.; 26 вересня [9 жовтня] 1904, Кам'янець-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія — 23 листопада 1983, Київ, Українська РСР, СРСР) — український поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ, громадський діяч. Академік Академії наук УРСР (з 1951), Заслужений діяч науки України (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузії (з 1964), народний поет Узбекистану. Герой Соціалістичної Праці (1974).
Перша книжка поезій Бажана «17-й патруль» (Харків, «Книгоспілка», 1926, 68 стор.) позначена впливами футуризму, конструктивізму, завдяки яким Бажан уник утертих шаблонових колій попередньої української поезії. У другій книжці «Різьблена тінь», лірика («Книгоспілка», 1927, 32 стор.), Бажан здає в архів і футуризм, намацуючи свій власний експресіоністично-бароково-романтичний стиль і охоплюючи велике коло українських тем. Все це була лише підготовка до справжньої сенсації літератури того часу — книжок: «Будівлі» (1924), «Дорога» (1930), підсумкова збірка «Поезії» (Київ, «Книгоспілка», 1930, 64 стор.); також велика історична поема «Сліпці» (нам доступні лише дві її перші частини з «Життя й революція», 1930, чч. 7 і 8-9 та 1931, чч. 1-2 і 3-4). Тут Бажан іде по найвищих верхів'ях, його суверенність проявляється в усіх напрямах. Поет, що горів спрагою політичного і культурного відродження та пориву своєї нації із тюрми в майбутнє, з якоюсь нелюдською силою дає анатомічний розтин свого — чужого — світового «гетто», розкриває «хитливість і жах» шовінізму «всіх рас і натовпів»: «на інших нивах родиться твоє прийдешнє, замучений, знеславлений народе!» («Гетто в Гумані», 1928).
1928 рік був найурожайнішим роком Бажана. Крім «Гетто в Гумані», в тому році він написав монументальні «Будівлі» — трилогію готичного собору, барокової української брами і модерного будинку. Це надхненна синтетична анатомія трьох різних світів, стилів, душ; спроба (правда, не цілком успішна) синтези готичного спіритуального пориву вгору із всеохопною земною силою бароко.
Того ж 1928 року є і поема «Розмова сердець» — пристрасна дискусія з одвічним «всеросійським» ідеологом, нищівна відповідь на «всеросійські» і всесвітні претенсії того месіянства з його комплексом «язви як великої чести», з його місією «світового городовика» (поліцая), що радий би сповідати в своїх поліційних участках «грішників» з усього світу. Тут математично точно схоплена і реконструйована поетичними засобами структура і суть явища, і то явища найбільш непроглядного, замаскованого, що складалося віками від Петра І до Сталіна.
«Гофманова ніч» (1929) — класичне і вершинне втілення власного стилю Бажана — вичаровує образ і ритм душі поета, придавленого прусською бюрократично-феодальною суспільною тюрмою. В шинковій оргії вчинив Гофман романтичний бунт і від «смерти ще раз видер кипучу ніч з надхненням і вином», щоб потім знову піти на дно буднів своєї мертвотної доби. Ця річ у Бажана має гіркий автобіографічний присмак.
Ця гіркість почувається в найбільшому розміром, а може, й вартістю творі Бажана «Сліпці». У цій історичній епічній поемі поет, озброївшись великим історичним матеріалом і велетенським специфічним словником, малює з докладним знанням цех лірників-прошаків XVIII сторіччя. Кольорит епохи, людей, речей, психологія і дух часу схоплені в точних образах, ритмах, словах. «Незрячі жебраки», що «бачили багато», що грають віками для ярмаркових натовпів і вождів усіх епох, після Сагайдачного і Конашевича — модерним Кочубеям і т. п. — це сучасні Бажанові поети України, це сам Бажан, що бачить більше за інших, а все ж зараховує й себе до сліпців. Сюжет розгортається на основному конфлікті між старим лірником, якого прикрашують струпи і всеохопна мудрість, і молодим сліпцем, що хоче «здолати, пробитися, вийти як муж, а не мученик… Чуєш? Як муж!» Тут знову подиву гідна здібність Бажана перетопити в естетичний витвір колосальну складність, різноманітність, різноголосість та внутрішню різнодинаміку світу, уйняти весь хаос мікро- і макрокосмосу в потужний ритм, в архітектурний план, обертати все те на своїй вісі і спрямувати в потрібному напрямі. «Сліпці» були останньою з його речей поетичною вершиною Бажана. Поеми «Число» (1931), «Смерть Гамлета» (1932) — твір, цікавий для вияснення комплексу чи проблеми гамлетизму в Бажановій творчості, — уже позначені компромісом із переможеним ворогом.
Основний доробок Бажана 30-х років, по розгромі України, не у власній поезії, а в перекладах. Це насамперед незрівнянний переклад класики грузинського середньовіччя — «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі (1937). Він, як і Тичина, приділяв східнім літературам особливу увагу та розглядав Схід як «шкурну» проблему України. Схід є органічним складником і стилю Бажана.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Поезія нев'янучої молодості".
