08 серпня 2019
Осип Юрій Федькович (повне ім'я і прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; псевдоніми: Гуцулневір, Юрій Коссован, О. Ф. та ін.; * 8 серпня 1834, Путила — † 11 січня 1888, Чернівці) — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання «Der Renegat» (1859, сліди балади, опублікованої окремо, загублено). Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій («Gedichte», 1865; «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen», 1882) та надрукувавши ряд віршів у часописах. Кілька творів, в тому числі німецький переклад трагедії «Довбуш», лишилися в рукописах. У німецькомовній творчості Федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. Поетичні писання Федьковича німецькою мовою були високо оцінені Нойбауером, здобули схвальні відгуки І. Франка, О. Маковея, чеського літературознавця К. Кадлеца.
У поетичній творчості: збірки «Поезії» (1862 року), «Поезії» (1862-67), «Поезії» (3 тт. 1867-68), «Дикі думки» (1876) й ін. Федькович поєднував впливи західноєвропейського романтизму з буковинським фольклором. У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика, в якій відтворено переживання жовнірів, відірваних від рідного краю, які у відчаї доходять до дезертирства чи самогубства: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут», «Святий вечір». З цією темою тісно пов'язана туга гуцула за родиною, домом, батьківщиною та жовнірська неволя: «Нічліг», «Марш на Італію», «Під Кастенодолев», «У Вероні», «Під Маджентов», «В церкві», «Новобранчик» й ін. Поеми Федьковича присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук'ян Кобилиця» (1865), «Киртчалі», «Шипітські берези» та ін. Частина поетичної творчості Федьковича позначена впливом Т. Шевченка.
Більшість оповідань і повістей Федьковича (з'являлися у галицьких журналах, 1876 М. Драгоманов видав окремою збіркою) розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємності чи інші перешкоди: «Люба-Згуба» (1863), «Серце не навчити», «Дністрові кручі». До жовнірської теми Федькович звертається і в прозі: «Штефан Славич», «Сафат Зінич», «Жовнярка», «Побратим», «Три як рідні брати» й ін. На деяких творах Федьковича позначився вплив етнографізму Г. Квітки і розмовної манери Марка Вовчка.
Крім поезії і прози, Федькович писав драми: побутова комедія «Так вам треба» (1865), історична трагедія «Хмельницький» (у 3 ред.: 1883—1887), мелодрама «Керманич» (1876, 1882); переробки чужих авторів: «Як козам роги виправляють» (за В. Шекспіром — «Приборкання Непокірної»). Крім цього, перекладав драми В. Шекспіра «Гамлет», «Макбет», Р. Ґотшаля «Мазепа». Найвдалішою є його історична драма «Довбуш» (у 3 ред: 1869, 1876 і 1918), яку ставлено на сценах в галицьких і буковинських театрах.
Федькович писав вірші німецькою мовою «Gedichte von J. Fedkowicz» (1865), «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen» (1882); перекладав Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Гайне, братів Грімм, О. Пушкіна, Г.-К. Андерсена та ін.
Незважаючи на певні запозичення з поезії Шевченка (а в прозі — з Марка Вовчка), Федькович був талановитим, до І. Франка найбільшим письменником Західної України. Багато його пісень, покладених на музику, набули великої популярності: «Окресни, Бояне!», «Як засяду коло чари», «Гуляли» й ін.
До 185-річчя від дня народження Юрія Федьковича завідуюча сектором культурно-просвітницької роботи Катерина Ганжа підготувала тематичний список "Потенціал Федьковича", а також запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Юрій Федькович як явище інтелекту".
