Микола Хвильовий (справжнє ім'я Фітільов Микола Григорович) (1 [13] грудня 1893, Тростянець, нині Сумська область — 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Перший вірш Миколи Хвильового «Я тепер покохав город» був надрукований у Харкові в 1919 році. У 1921 році побачили світ поема «В електричний вік» та поетична збірка «Молодість», наступного року — «Досвітні симфонії». Позначені впливами романтизму та імпресіонізму, вони дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (Сергій Єфремов, Олександр Дорошкевич). Проте якнайповніше свій талант Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням).

Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Зокрема академік Олександр Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року», опублікованій 1926 у числі 4 журналу «Червоний шлях», назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Новели прозаїка приваблювали не лише тематичною злободенністю, а й стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчували утвердження нової манери письма. Виражальність у його ранніх творах відчутно переважала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, навіть незрідка алітералізована, з потужним ліричним струменем. Роль сюжету тут дуже незначна, композиція досить хаотична. Послаблення структурних зв'язків на композиційному рівні натомість врівноважується ритмічною організацією тексту, введенням наскрізних лейтмотивів, виразних символічних деталей. Письменник був неперевершеним майстром у передачі безпосередніх вражень, миттєвих настроїв через предметну чи пейзажну деталь, через ланцюг асоціацій.

Загалом у творчій еволюції письменника можна досить чітко виділити два етапи. Перший — це романтична, лірико-імпресіоністична, в основному безсюжетна проза. Другий, початок якого можна датувати приблизно 1926—1927 роками, це період поступового переходу до врівноваженішої конкретно-реалістичної манери письма, опанування майстерністю сюжетобудови у великих прозових формах, а водночас і посилення іронічних, сатиричних інтонацій. Еволюція письменника була непростою, романтичний пафос поступово заступали викривально-сатиричні мотиви, на зміну гімнам революції приходив тверезий аналіз реальної дійсності.

Упродовж усього творчого шляху письменника однією з найважливіших для нього була проблема розбіжності мрії і дійсності. Основним композиційним принципом таких новел, як «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка» та ін. є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, романтичних злетів та реальних приземлень. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк — головний герой однойменної новели — лише в своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в своїй цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут у всій своїй повноті. Для чекіста — головного героя новели «Я (Романтика)» — такий конфлікт постає в особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому.

Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. Цикли памфлетів Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925—1928). Ці публіцистичні твори, а також його роман «Вальдшнепи» (1927), викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "М'ятежний геній літератури".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.