01 грудня 2018

Мабуть, немає українця, якому були б невідомі імена братів Майбородів. Старший Георгій – автор опер “Тарас Шевченко”, “Ярослав Мудрий”, вокально-симфонічної поеми ”Запорожці”, молодший Платон – пісень “Київський вальс”, “Пісня про рушник”, “Ми підемо, де трави похилі”, “Пісня про вчительку” та інші.

Народилися брати в один день із різницею у п’ять років на хуторі Пелехівщина, що на Полтавщині. За місцевою легендою, його засновником був козак Пелех. Багато пелехівчан вело свої роди від запорожців, тому можна тільки уявляти, як малеча слухала розповіді старших про славне минуле та бойові звитяги козаків. Для братів ці історії були дорогі ще й тому, що у селі всі добре пам’ятали їх прадіда, чумака Федора Майбороду, котрий прославився не тільки своїми мандрами, а й майстерним співом, який пам’ятали і через три покоління. Батько майбутніх композиторів Іларіон також мав хист до музики – грав на гітарі, мандоліні, скрипці, балалайці, бандурі. Мати Одарка співала у церковному хорі. Коли сини попідростали, у Майбородів утворився самодіяльний родинний оркестр.

Шлях до музичного олімпу, як часто буває у видатних, почався з невдачі. Платона не прийняли до консерваторії – за браком музичних знань. Як згодом із усмішкою згадував: «Умів вказати на «до» і «фа» на клавіатурі, зіграти половину «Турецького маршу» і знав, що на світі були Бетховен і Глінка». Але член вступної комісії Левко Ревуцький, помітивши здібного хлопця, порадив йому піти до музичного училища ім. Глієра. Подолавши чотирирічний курс за два роки, Платон став студентом консерваторії. Тим самим шляхом пішов і Георгій.

Пережили брати війну, безглузду і криваву, бої, концтабір «Хорольська яма», радість перемоги. У своїх спогадах Платон згадує, як в Німеччині у підвалі знайшов піаніно. Сів, заграв Баха, Бетховена. Звідкись, наче миші з нір, почали з’являтися місцеві мешканці. Дивовижа! Сидить радянський солдат і грає музику ненависних німців! Як могли, пояснили, що війна проти фашистів, а не проти німецького народу і його величної культури. Своєму учителеві Левку Ревуцькому Платон, повертаючись, привіз паросточок папороті, зірваний з могили Бетховена...

Війна закінчилася – і життя увійшло у звичне русло.

Григорій тяжів до монументального жанру – опери, симфонії, працював викладачем Київської консерваторії, був на посаді депутата Верховної Ради. Його син Роман – нині один із кращих українських баритонів, лауреат Шевченківської премії.

Платон у творчому тандемі з Андрієм Малишком створив безліч пісень. Їхню “Пісню про рушник” зараховано до кращих пісень ХХ століття. На написання “Київського вальсу” друзів надихнули студенти-медики, котрі написали у листі, що мріють про пісню, присвячену Києву, який їм хотілося б зберегти у душі, коли вони роз’їдуться по різних куточках країни. Саме ці студенти й були першими слухачами і виконавцями пісні.

Ім’я Платона Майбороди носить київське училище ім. Глієра та Національна Капела Бандуристів.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Рушник незабутніх мелодій".