24 листопада 2018

В 1932-1933 роках керівництво Радянського Союзу, переслідуючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від міжнародної благодійної допомоги, що пропонувалася і часто за сприяння українців-емігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам'ять про жертв Голодомору – жодних публічних розмов про це, вшанування пам’яті невинно вбитих.

Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам'яті про 7 мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких радянська влада жорстоко вбила в 1932-1933 роках. Силу цьому процесу дали люди, які не дивлячись на офіційне замовчування з боку режиму, завжди пам’ятали – що зробили з українською нацією на початку 1930-х. А також завдяки українцям та всім, хто їх підтримував, які за межами СРСР зберігали пам'ять про Голодомор та передавали своїм дітям від 1933 року до сьогодні!

В Україні ж церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору стали можливими лише з розпадом Радянського Союзу та відновленням державної незалежності України. З кінця 1980-х рр., завдяки діяльності активної громадськості, вже у вересні 1990 року в багатьох регіонах України пройшли скорботні заходи та панахиди за вбитими українцями в 1932-1933 роках. 1990-ті роки в Україні ознаменувалися розгортанням широкої дослідної, пошукової, наукової, освітньої, культурної роботи, спрямованої на відновлення пам’яті про мільйони жертв Голодомору. З проголошенням незалежності у 1991 році до справи з вшанування пам`яті жертв злочину та відновлення історичної правди підключилася і держава. Щоправда, давалася взнаки присутність на багатьох ключових посадах людей, які ще вчора були адептами комунізму. Відтак фінансової підтримки з державного бюджету жодна справа з теми Голодомору так і не отримала. Хоча безперешкодно були реалізовані проекти за рахунок спонсорів, благодійників та народу.

В 1993 році Президент Леонід Кравчук підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні». Тоді ж було урочисто відкрито пам`ятний знак «Жертвам Голодомору 1932-1933 року» на Михайлівській площі у Києві, який довгий час, до появи Меморіалу жертв Голодомору, виконував функції місця вшанування пам’яті жертв геноциду. В 1998 році Указом Президента України Леоніда Кучми було встановлено щорічний національний пам’ятний День пам'яті жертв голодоморів та визначено вшановувати його у четверту суботу листопада.

В силу різних обставин, назву цього пам’ятного дня змінювали декілька разів: 2000 р. – змінено на «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій», 2004 р. – «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій», 2007 р. – «День пам'яті жертв голодоморів». Назва всеукраїнського пам’ятного дня «День пам’яті жертв Голодомору» сьогодні поки що побутує лише в усній традиції.

В 2016 році в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору», за участі істориків та громадських діячів, відбулося громадське обговорення цього питання. Більшістю учасників було підтримано рішення про доцільність перейменування назви пам`ятного дня «День пам'яті жертв голодоморів» на «День пам`яті жертв Голодомору». Адже, станом на сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні назву «Голодомор» має лише геноцид 1932-1933 рр. Події 1921-1923 рр. та 1946-1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено. А отже, від вживання слова «голодомори» в множині нівелюється поняття Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду. Також, вживання поняття "голодомори" у множині часто є причиною критики з боку світової спільноти та опонентів, і є приводом для невизнання Голодомору як геноциду українського нації.

24 вересня 2003 році на 58-й сесії Генеральної асамблеї ООН в зв’язку 70-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні відбулося обговорення питання оцінки штучно організованого радянською владою голоду та вшанування пам'ять жертв злочинних дій. А 7 листопада 2003 року Генеральна Асамблея ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні», в тексті якої зазначено: «Голодомор - Великий голод 1932-1933 років в Україні - забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей та став національною трагедією для українського народу».

З 2005 року питання дослідження Голодомору, вшанування пам’яті мільйонів жертв та визнання його геноцидом проводилося на значно вищому рівні, оскільки ця тема була одним із пріоритетів політики пам’яті Президента України Віктора Ющенка. Саме тоді в Україні, представництвах України у світі, та країнах, де проживають українці, було на практиці запроваджено щорічне проведення скорботних заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору – в четверту суботу листопада. Традиційно, в четверту суботу листопада, о 16:00, пам'ять про понад 7 мільйонів українців, вбитих під час геноциду, вшановують хвилиною мовчання та запаленням свічок на центральних площах міста, біля пам’ятників жертвам Голодомору, в храмах та в Залі пам’яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві. Традицію запалювати свічки у вікні своїх будинків, так звану акцію «Свічка у вікні», у 2003 році запропонував дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю».

У читальній залі №2 розміщено книжкову виставку "Збудуймо пам'яті негаснучий собор".