15 березня 2018

Гіпотеза (з грец. hypothesis — підстава, припущення) — умов­не, імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища або припущення, в якому передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості, поведінки тощо. Наукова гіпотеза — це теоретичне твердження про передбачуваний зв’язок двох чи декількох явищ. У гіпотезі передбачається наявність причинно-наслідкового зв’язку між групами фактів. З одного боку, гіпотеза — це ймовірнісне знання, що вимагає емпіричного підтвердження, а з другого — гіпотеза формулює нове знання. Тому вона має задо­вольняти вимозі бути і теоретично, і емпірично істинною.

Гіпотеза виражається у вигляді гіпотетичного твердження — припущення, яке може бути як істинним, так і хибним. Напри­клад, «Можливо, вранці буде хороша рибалка», «Можливо, що в печері сховано скарб». Після уточнення і перевірки гіпотези вона може отримати конкретну істиннісну оцінку, тобто вважатися або істинним, або хибним знанням.

Оскільки гіпотеза містить імовірнісне знання, вона з логічної точки зору не може кваліфікуватися як істинна або хибна доти, доки не буде перевірена на практиці чи логічними методами. Власне логічним методом обґрунтування гіпотези є її виведення з інших положень, істинність яких уже встановлена. З логічної точки зору гіпотеза являє собою умовно-категоричний умовивід за формулою «якщо... то...» (А^В). Гіпотеза може виражатися й в інших формах, наприклад, у формі «чим... тим...». У такому ви­падку вчений ставить у можливу залежність два явища (процес) і встановлює між ними кількісний причинно-наслідковий зв’я­зок: «Чим вище добробут нації, тим швидше зростає чисельність її населення».

Логічний метод пізнання, котрий полягає в дедукції вис­новків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано, назівається гіпотетико-дедуктивним. Висновки у відповідності до гіпотетико-дедуктивного методу міркувань ма­ють імовірнісний характер. Звичайно гіпотетико-дедуктивний метод застосовуються до засновків, які є гіпотезами і емпірични­ми узагальненнями, істинність яких ще слід з’ясувати. Якщо з цих засновків робляться висновки, що суперечать добре відомим фактам і вже обґрунтованим твердженням, тоді, застосовуючи метод приведення до абсурду, здобуваємо спростування цих засновків. Тому одним із критеріїв обґрунтованої гіпотези є її не- суперечливість наявним даним. Гіпотеза має узгоджуватися із законами науки, науковими теоріями і т. д., які стосуються того класу явищ, щодо якого висувається гіпотеза

Друга необхідна вимога до обґрунтування гіпотези — її перевірюваність. Гіпотеза має в принципі допускати можливість ствердження чи спростування. Коли ці вимоги не задовольня­ються, гіпотезу не можна вважати ефективною.

Третім способом теоретичного обґрунтування гіпотези є її пе­ревірка на застосовність не лише до вузького кола тих об’єктів, для з’ясування яких вона висувається, а й до більш широкого класу об’єктів, які підлягають вивченню у відповідній галузі науки. Та­ким плідним був запропонований Н. Бором принцип додатковості, який став одним із фундаментальних принципів не лише для тео­ретичної фізики, а й для всієї сучасної теорії пізнання.

Оскільки гіпотези висуваються під час досліджень нових явищ, може статися так, що вони суперечать існуючій системі наукових поглядів. У разі експериментального ствердження така гіпотеза призводить до фундаментальної перебудови відповідної наукової дисципліни.

Роль гіпотез у науковому пізнанні неможливо переоцінити. Гіпотези — стрижень наукової теорії. У широкому розумінні гіпо­теза — це запитання, побудоване відповідно з науковими прави­лами. Коли на запитання отримана певна відповідь, гіпотеза або стає невід’ємною частиною наукового знання, або відкидається. Отже, існують два способи підтвердження гіпотези: емпіричний і теоретичний. У першому випадку гіпотеза одержує право на існу­вання, в другому — визначаються її місце, функції і роль у системі наукового знання. Слід мати на увазі, що в науковому пізнанні фіксуються не тільки підтверджені, але й відкинуті після перевірки гіпотези: знання негативного результату вважається корисним хоча б для того, що «не наступати двічі на одні й ті ж самі граблі».

Існують дуже тісні зв’язки між гіпотезою і теорією. Теорія з певного погляду є системою колишніх гіпотез. Гіпотези — голов­ний елемент теорії на стадії її формування і перевірки. Перевіря­ючи теорію при виникненні нових проблем, вчений перевіряє насамперед її гіпотези, які можуть бути обмежені в їхній істин­ності під кутом зору раніше не відомих фактів. Гіпотеза вва­жається логічно істинною, коли вона виводиться дедуктивно з теорії. Вона емпірично істинна, коли відповідає фактам. Але логічно істинне твердження може бути в той же час емпірично помилковим. Установлюючи істинність гіпотез, вчений установ­лює істинність самої теорії.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Сміливі гіпотези".