Володимир Іванович Вернадський (28 лютого [12 березня] 1863, Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 січня 1945, Москва, Російська РФСР, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, космізм. Академік Петербурзької АН (з 1912 року), професор Московського університету.

Один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (з 1918 року). Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). З 1921 року знову працює у Москві. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН). Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).

Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський поставив питання генезису мінералів:

« Мінералогія є хімією земної кори. Вона ставить завдання вивчення як продуктів природних хімічних процесів, так званих мінералів, так і самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в різних природних умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) і закономірності в їх утворенні. »

Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.

« Геохімія — наука двадцятого століття,— Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення. »

Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.

« Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично, і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу. »

Вернадський також став творцем нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію:

« Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія і біогеохімія. »

Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині 20 сторіччя створив учення про ноосферу (від грец. νόος — розум і σφαῖρα — куля, тобто сфера розуму), в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Геній науки і наукової просвіти".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.