У Сонячній системі, окрім Сонця і великих планет, є ще так звані малі тіла. Це малі планети або астероїди, комети, метеорні тіла або метеороїди і міжпланетний пил. У наш час доводиться говорити і про космічне сміття - сукупність штучних об'єктів та їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний супутник чи міжпланетну станцію.

Малі планети (астероїди) — невеликі небесні тіла діаметром від 50м до 1000км, що складається зі скельних порід або заліза та нікелю. Астероїди здебільшого обертаються між орбітами Марса і Юпітера й невидимі неозброєним оком.

1 січня 1801 р., відкрито першу з малих планет або астероїдів і називається іменем античної богині плодючості - Церера. Вона найбільша серед відомих малих планет, її діаметр оцінюють у 1 000 км. Зразу ж було відкрито ще три малих планети: Паллада (діаметр близько 600 км), Веста (540 км) і Юнона (245 км). Зараз встановлено параметри орбіт понад 9000 малих планет. Астероїдам з добре визначеними орбітами привласнюють номери (в порядку відкриття) і назви. Більшість астероїдів з відомими орбітами мають розміри до кількох десятків кілометрів; це - тверді кам'янисті тіла. Кількість астероїдів з розмірами понад 1 км, можливо, сягає 50 тис, а менших від 1 км - сотні тисяч. Однак повна маса малих тіл, очевидно, не перевищує 1/20 маси Місяця, і з усіх астероїдів, разом узятих, скомпонувалася б планета не більша 1 500 км в діаметрі.

Рухаються астероїди навколо Сонця в той же бік, що й планети, і мають витягнуті еліптичні орбіти. Деякі виходять далеко за межі поясу астероїдів.

З 1992 р. розпочалось відкриття нових об'єктів - астероїдів з поясу Койпера або планетоїдів («планетоподібних»). За попередніми оцінками, окрім великих планетоїдів, у поясі Койпера мусять знаходитись біля 200 млн невеликих тіл розмірами 5-10 км і менше. На відміну від малих планет із поясу астероїдів, ці тіла в основному складаються з льоду.

Певно, найефектнішими малими тілами Сонячної системи є комети. У перекладі з грецької слово «комета» означає «довговолоса». Комета — мале тіло Сонячної системи, яке обертається навколо Сонця і має так звану кому (атмосферу) і хвіст. Кома і хвіст — це наслідки випаровування ядра комети під дією сонячного випромінювання.

Дотепер зареєстровано близько 1100 комет. На відміну від астероїдів, що мають орбіти з малим ексцентриситетом, орбіти комет – це дуже витягнуті еліпси. Від ступеня витягнутості еліпса залежить і період обертання комети навколо сонця. Наприклад, комета Енне має період обертання навколо Сонця 3,31 роки. Найвідоміша серед комет - комета Галлея - повертається до Сонця кожні 75,5 років. її появу у близьких до Сонця околицях зареєстровано вже 30 разів, із них двічі - у XX ст. (1910 і 1986 pp.).

Комети, відомі за їхніми попередніми появами, астрономи називають періодичними. Але таких комет небагато, близько 330. Основна маса комет, а їх відкривають щороку кілька десятків, влітають в Соняч­ну систему з величезною швидкістю і точнісінько так само, обігнувши Сонце, покидають її. їхні періоди обертання становлять від тисяч до де­сятків мільйонів років. Прилітають вони до Сонця з величезної кометної хмари, так званої хмари Оорта.

Відомий астроном Ф. Уїппл із Кембриджа припустив, що кометні ядра - це величезні грудки зі снігу, куди вкраплені тугоплавкі частинки. До складу ядер комет входять в основному водяний лід та інші льоди - метановий, аміачний, з вуглекислого газу. Тугоплавкі частинки складаються з металів та силікатів. З наближенням до Сонця, починаючи з відстані 6 а. о., кометний лід починає випаровуватись. Газ, що випаровується, тягне за собою пилинки. Продукти випаровування і пилинки навколо ядра утворюють кому або голову комети, яскравість якої швидко зменшується в напрямку до краю. Під дією тиску сонячного світла і сонячного вітру речовина голови комети відкидається у бік, протилежний від Сонця, утворюючи протяжний хвіст комети. За рахунок випаровування речовина комети безперервно розсіюється у просторі, і її маса зменшується, так само як і вміст легких складових у зовнішніх шарах ядра.

Болідом називається досить рідкісне явище – летюча по небу вогняна куля. Це явище спричинюється вторгненням у щільні шари атмосфери великих твердих частинок, які називаються метеорними тілами. Боліди мають помітний кутовий діаметр, і їх видно навіть удень. Від сильного опору повітря метеорне тіло нерідко розколюється і з гуркотом падає на Землю у вигляді осколків. Рештки метеорних тіл, що впали на Землю, називаються метеоритами.

При рухові крізь атмосферу на висоті 110-80 км ондромивна частинка повністю руйнується. Світлове явище, яке спостерігається при цьому, називається метеором. Якщо ж падає одразу багато метеорів, спостерігається незвичайне небесне явище – метеорний дощ. Наприклад, з 12 по 14 серпня спостерігається метеорний потік Персеїди з радіантом у сузір’ї Персея. Метеорний потік Оріоніди з 16 по 26 жовтня породжений кометою Галлея.

Серед метеорів, які спостерігаються на нічному небі, є й такі, що не пов’язані з метеорними потоками. Метеорні тіла або метеороїди, що їх спричиняють, мають індивідуальні орбіти. Це – випадкові, спорадичні метеори. Як правило, це пилинки невеликих розмірів і мас.

Якщо маса метеорита становить сотні тонн, то при ударі об поверхню Землі утворюється кратер із розмірами, які дорівнюють поперечнику метеорита.

Якщо маса метеорита становить десятки і сотні тисяч тонн, космічне тіло вдаряється об Землю з виділенням значної кількості теплової енергії, що породжує вибух, який вибух може призвести до дуже великих руйну­вань, а від метеорного тіла залишаться лише незначні уламки. Яскравим прикладом подібного є Аризонський кратер діаметром 1200 м і глибиною 180 м (мал. 16.7). Розрахунки показують, що метеорит, який утворив цей кратер, мусив мати масу від 60 до 200 тис. тонн і розміри не менше 100 м.

Залежно від хімічного складу метеорити поділяють на кам’яні хондрити – близько 85%,і кам’яні ахондрити (від грец. «ондром» - «зерно») – 7 % . Таку назву метеорити отримали через наявність або, відсутність у їхньому складі маленьких кулястих залізо-магнієвих силікатних включень у вигляді зерен. Існують залізні метеорити з високим вмістом нікелистого заліза (5 %) і залізо-кам’яні (2 %) з невеликими кам’яними включеннями.

Окрім тіл природного походження, в навколоземному просторі налічують понад 7 500 штучних об’єктів. Серед них лише 6 % функціонують, а решта – залишки ракет-носіїв, фрагменти зруйнованих КА, тіла супутників, які виробили свій ресурс тощо – це так зване космічне сміття. Воно може випадати на Землю, створюючи космічну загрозу.

Тому не дивно, що вчені розробляють методи своєчасного виявлення, а при потребі – і знищення небезпечних «прибульців». Спеціальні служби контролю, створені в провідних космічних державах, з допомогою радарних, оптичних та інших методів слідкують за навколоземним простором. Таким чином людство намагається захистити себе від можливої метеоритної небезпеки.

Якщо Вас зацікавила дана тема, тоді запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Малі тіла Сонячної системи".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.