08 квітня 2017
Дорошенко Дмитро Іванович псевдонім Д.Д. (* 27 березня (8 квітня) 1882, Вільно, Російська імперія — † 19 березня 1951, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.
З квітня 1917 — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар(губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 до січня 1918.
У травні-листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української Держави.
З 1919 — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.
Дмитро Іванович автор близько 1 тис. праць з історії України, історії культури і церкви в Україні. Головні праці Дмитра Дорошенка:
- Двотомник «Нарис історії України», перше видання вийшло в УНІ у Варшаві 1932 (Том I) і 1933 (Том II) року.
- «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932),
- «Огляд української історіографії» (1923),
- «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940),
- монографії про Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, гетьмана Петра Дорошенка та інших.
Визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів Дорошенка «Мої спогади про давно минуле. 1901—1914 роки» (1949), «Мої спогади про недавнє минуле. 1914—1920 роки» (1923–1924).
До 135-річчя від дня народження Дмитра Івановича Дорошенка сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Історичний портрет Дмитра Дорошенка".
