24 лютого 2017

ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОРОГИ

АНТОНА МАКАРЕНКА

 

7. Роки педагогічної і літературної зрілості (1935–1939 рр.)

 

Влітку 1935 року зовсім раптово педагога переводять до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Сучасні дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав еволюції блискучого виховного закладу на типове промислове підприємство. Переїзд А. С. Макаренка до Києва і, відповідно, звільнення з комуни імені Ф. Е. Дзержинського у 1935 році були безпосередньо пов’язані з низкою важливих державних рішень. 31 травня 1935 року була прийнята постанова Раднаркому і ЦК ВКП(б) про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності, слідом за нею, 7 червня того ж року, виходить наказ НКВС СРСР, підписаний Г. Г. Ягодою, “Про організацію роботи з ліквідації дитячої безпритульності і бездоглядності”, за яким у Москві, союзних республіках, краях та областях створювалися так звані Відділи трудових колоній. Як наслідок, досить відома в чекістських колах кандидатура А. С. Макаренка, без відома або узгодження з ним самим, 1 липня 1935 року затверджується на посаду помічника начальника і начальника відділення навчально-виховної роботи щойно створеного Відділу трудових колоній (ВТК) НКВС УСРР. Завдяки цим обставинам А. С. Макаренко фактично виявився відірваним від комуни і географічно, і адміністративно, оскільки попервах комуна не входила до числа установ, підпорядкованих ВТК.

Зміст нової діяльності педагога кардинально відрізнявся від попереднього досвіду. Вперше у своїй трудовій біографії А. С. Макаренко був значно обмежений у можливостях продовжувати педагогічну практику, хоча фактично у його віданні тепер були 12 трудколоній і 19 приймальників-розподільників України. Окрім керованого педагогом-письменником навчально-виховного відділення, ВТК мало виробничий, планово-економічний та фінансовий підрозділи. Сам Відділ трудових колоній займав окрему триповерхову будівлю по вул. Рейтарській.

Про характер своєї нинішньої роботи А. С. Макаренко залишив емоційні відгуки у листах до головного фінансиста комуни і свого друга К. С. Кононенка: “Я зробився бюрократом і з кожною годиною проникаюся все більшою і більшою ненавистю до цієї спеціальності. Фізично я нічого не роблю, але паперу переводжу дуже багато. Ненавиджу папір, друкарок, пошту. Друкарок я поставив би поза законом. Просто віддав би наказ: знищити на місці після посвідчення особи”; “В цьому самому ВТК мене використовують виключно як письменника – пишу цілими днями доповіді, огляди, зведення. До того дописався, що хочу вже скласти “Пам’ятку доповідачам”. Між іншим, я дійшов глибокого переконання, що доповідей цих ніхто не читає, що взагалі вони нікому не потрібні”. Те ж саме ми знаходимо і в його листі до О. М. Горького: “Робота у мене зараз бюрократична, для мене незвична і неприємна, за хлопцями сумую страшенно”. Тему обурення новими бюрократичними обов’язками А. С. Макаренко продовжує і у своїх записниках: “Доповіді, огляди, зведення, подання. Їх пишуть, друкують, виправляють, передруковують, часто потім кидають, тому що вони нікому не потрібні. Можна збожеволіти <…>”. Але і до принципово рутинної роботи Макаренко намагався внести “живі” елементи: як помітили макаренкознавці О. О. Абаринов і Ґ. Хілліґ, документи ВТК цього періоду набули деякого відтінку творчості – вони мали невимушений характер, відрізнялися чітким викладом думок, неказенними фразами, переставали бути схожими на циркуляри.

Змінені умови життя не сприяли і письменницькій роботі Антона Семеновича. Хоча саме в цей час була закінчена третя частина “Педагогічної поеми”, але, як сам він зазначав у листі до О. М. Горького, “довелося писати у важких умовах <…>, обставини переїзду і нової роботи – дуже погані умови для писання, на добу залишалося не більше трьох вільних годин, а вільної душі нічого не залишалося”.

 

А. С. Макаренко у формі помічника начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Фото 1936 р. (архів науково-дослідної лабораторії А. С. Макаренка Полтавського педуніверситету)

 

Однак нові обов’язки вимагали від А. С. Макаренка іноді координувати роботу дитячих колоній і на місцях, що давало йому можливість подорожувати Україною дещо більшою мірою, ніж у попередні роки. У цих відрядженнях він, очевидно, ділився з керівниками установ власним педагогічним і адміністративним досвідом, накопиченим у Горьківській колонії і комуні імені Ф. Е. Дзержинського. Можна також припустити, що організація роботи підвідомчих інтернатних закладів була пов’язана з низкою матеріально-фінансових труднощів, зумовлених попередньою належністю цих закладів до Наркомосвіти. У вересні і листопаді 1935 року, наприклад, А. С. Макаренко разом із групою співробітників апарату українського НКВС ревізував роботу двох колоній Харківщини – Андріївської і імені М. Горького, стан яких вимагав негайного втручання. Проте найважливішими проектами цього часу, у яких він мав можливість реалізуватися і як теоретик, і як практик педагогіки, є укладання “Методики організації виховного процесу”, організація Олімпіади художньої самодіяльності трудових колоній і комун НКВС України та тимчасове керівництво Броварською колонією.

Розроблені педагогом у вересні–листопаді 1935 року “Тимчасові методичні вказівки по організації виховного процесу в Трудових колоніях для неповнолітніх“, що в авторському рукописі і всіх пізніших публікаціях дістала назву “Методика організації виховного процесу”, є, по суті, єдиним твором, у якому йому вдалося систематизувати власний досвід педагогічної роботи в інтернатних умовах. Екземпляри цього відомчого видання з обмеженим накладом у березні 1936 року були розіслані ВТК по всіх трудколоніях республіки для ознайомлення і висловлення думки щодо їхнього змісту педагогічним персоналом.

Підготовка і проведення інноваційного для системи інтернатних установ масштабного мистецького заходу – Олімпіади художньої самодіяльності трудових колоній і комун, про яку вже йшлося вище, – було справою престижу і одночасно певним випробуванням новопризначеного керівника навчально-виховного відділення ВТК. Заходи Олімпіади проходили 1–4 травня 1936 року за участю близько 350 представників 14 трудових інтернатних закладів. Великий виховний потенціал Олімпіади виявився у наступному: було започатковано одну із розповсюджених і в наш час форму виховної роботи у дитячих колоніях; до сфери ідей Олімпіади було залучено велике число вихованців колоній і приймальників-розподільників, частина яких взяла безпосередню участь у її підготовці і проведенні; Олімпіада визначила подальшу долю багатьох її учасників, які згодом стали професійними митцями.

Значно потерпаючи від кабінетної роботи, А. С. Макаренко все ж знаходить можливість для власної виховної практики – він бере на себе керівництво Броварською дитячою трудовою колонією № 5 і перетворює педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад із міцним дитячим колективом.

Епізод нетривалого керівництва колонією в Броварах завжди залишався в тіні більш масштабної діяльності А. С. Макаренка в попередніх інтернатних установах. Цей заклад, розрахований на 400 вихованців, був створений президією Київської міськради у листопаді 1935 року в 25 км від столиці України на 289 га спеціально відрізаної для цього у місцевого колгоспу землі. Обставини призначення А. С. Макаренка тимчасово виконуючим обов’язки начальника Броварської колонії за сумісництвом з роботою у ВТК досі залишаються нез’ясованими. Дехто із макаренкознавців стверджує, що це відбулося ще 10 жовтня 1936 року. Про свою причетність до налагодження виховної роботи у цій педагогічно занедбаній трудколонії А. С. Макаренко неодноразово згадує того ж року під час публічних виступів у Москві. Повернення ж його до педагогічної роботи було надзвичайно схвально зустрінуте навіть президією правління Спілки письменників України, яка влаштувала А. С. Макаренку з цього приводу бурхливу овацію.

Головними виховними засобами у Броварській колонії, відповідно до апробованих раніше форм, виступають організація колективу, самоврядування і виробнича праця, пов’язана з навчанням. Створюється Рада бригадирів як головний керівний орган, уводиться чергування, розвивається промислова база, що включає чавуноливарне виробництво, механо-складальну майстерню і підсобне господарство. При цьому професійний вибір вихованців ґрунтувався на суто добровільних принципах.

Про ставлення педагога до нових обов’язків ми можемо дізнатися із спогадів К. С. Кононенка: “Щоденні 25-кілометрові поїздки, величезна робота, запущеність справ у комуні, все це дуже його втомлювало, але як живо горіли його очі, коли він повертався звідти, скільки раз він сором’язливо-хитро говорив мені і своїй дружині, що ось, мовляв, справжня робота”. Про захопленість роботою з дітьми свого чоловіка говорить і Г. С. Салько у листі до сина, теж підкреслюючи її трудність для нього. Це все призвело до несподіваного погіршення здоров’я А. С. Макаренка, яке певною мірою прискорило його переїзд до Москви: 18 листопада, знаходячись на роботі, він втратив свідомість і довго був прикутий до ліжка.

Київський період А. С. Макаренка пов’язаний із розгортанням його суспільно-педагогічної діяльності. Короткі поїздки до Москви він використовує для пропаганди своїх педагогічних поглядів перед читачами, вченими, студентами, батьками. На початку серпня 1936 року Антон Семенович виступає у Вищому комуністичному інституті освіти, а в жовтні цього ж року – на заводі “Шарикопідшипник” і в Московському обласному педагогічному інституті.

 

А.С. Макаренко, Москва, 1936 р.

 

Страждаючи від небажаних і незвичних для себе професійних обставин, А. С. Макаренко весь час наполегливо намагається звільнитися з органів НКВС, роблячи ставку, перш за все, на свої письменницькі перспективи і підтримку О. М. Горького. Але усвідомлена необхідність узагальнення набутого педагогічного досвіду і апробації своїх педагогічних принципів у нових умовах час від часу повертають його плани у лоно педагогіки. Так, ще у жовтні 1935 року в листі до особистого секретаря О. М. Горького П. П. Крючкова він запевняє, що буде добиватися посади керівника однієї з московських шкіл, плануючи, як він каже, “показати не лише роботу самої школи, але й роботу серед батьків”.

Настійні намагання залишити НКВС нарешті призводять до того, що на початку 1937 року А. С. Макаренко звільняється, переїздить із сім’єю до Москви і присвячує себе виключно літературній і громадсько-політичній діяльності. Наступні два роки він публікує “Прапори на баштах”, “Книгу для батьків”, нариси, рецензії, статті тощо. Педагог активно виступає перед читачами, педагогічною громадськістю і студентами, веде велике листування, бере участь у роботі Президії Спілки письменників, а також у багатьох політичних акціях. 30 січня 1939 року А. С. Макаренко “за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури” нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора.

 

Будинок в Москві, Лаврушинський пров., 17/19, де у 1937–1939 рр. жив А. С. Макаренко (Антон Семенович Макаренко. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях / упоряд. : П. Г. Лисенко, І. С. Убийвовк. – Вид. друге, перероб. і допов. – К.: Рад. шк., 1978)

 

Табличка з дверей квартири А. С. Макаренка (фонд Музею А. С. Макаренка Кременчуцької міської ради Полтавської області; фото надане Н. В. Кущенко)

 

Московський період життя А. С. Макаренка виступає як своєрідний підсумок щодо багатьох аспектів його творчого шляху. З особливою ретельністю головні події особистого життя, творчі плани і спроби їхньої реалізації, загальний суспільно-політичний, літературний і теоретико-педагогічний контекст діяльності А. С. Макаренка проаналізовані в працях А. А. Фролова і Ґ. Хілліґа.

 

А.С. Макаренко, Москва, 1937 р., фото зроблені для музея О. М. Горького(http://www.makarenko.edu.ru/Fotobiogr1/fotobiogr.htm)

 

Серед головних напрямів творчої активності А. С. Макаренка 1937–1939 років виділяються літературна, громадсько-політична, і суспільно-педагогічна діяльність. Усі вони тією чи іншою мірою віддзеркалюють характер його професійно-педагогічної позиції, виступають засобом пропаганди його професійних цінностей, містять узагальнення багаторічного продуктивного досвіду. Антон Семенович продовжує роботу над “Книгою для батьків” і повістю “Людина”, публікує декілька рецензій на літературні твори, серед яких “Героїчна боротьба”, “Закономірна невдача”, “Розповіді про просте життя”, “Чапаєв” Д. Фурманова”, “Хлопчик із Уржуму” тощо. Окрему сторінку його спадщини складають написані саме в цей час літературознавчі твори. Макаренко, виходячи із свого письменницького і багаторічного педагогічного досвіду обговорює проблеми дитячої літератури, літературної творчості, соціальної відповідальності письменника тощо.

 

Робочий стіл А. С. Макаренка в його московській квартирі. Фото 1937–1939 рр. (архів науково-дослідної лабораторії А. С. Макаренка Полтавського педуніверситету)

 

Розпочата ще в серпні 1936 року нова форма його діяльності – публічні виступи перед великою аудиторією – після переїзду до Москви знаходить своє активне продовження. У квітні 1937 року А. С. Макаренко читає лекцію “Художня література про виховання бездоглядних дітей” у політехнічному музеї, місяць потому виступає у Московському будинку учителя. У вересні–грудні на замовлення редакції “Педагогічна пропаганда для батьків” Всесоюзного радіо готує для ефіру лекції з 8 найактуальніших питань сімейної педагогіки, упродовж січня 1938 року пропонує цикл лекцій працівникам Наркомосвіти РРФСР, у яких представляє у систематизованому вигляді свої погляди з важливих педагогічних проблем. У травні цього ж року обговорює свою “Книгу для батьків” із робітниками і ІТР Московського верстатобудівного заводу, а у липні проводить бесіду з письменниками-початківцями на тему “Як створюється художній твір” та читає лекцію про виховання дітей у редакції журналу “Общественница”. Невдовзі доповідь про основи політичного виховання у радянській школі його запрошують прочитати у Московському педагогічному училищі. Впродовж жовтня педагог-письменник проводить зустріч з учителями початкових і середніх шкіл Ленінграда і Ленінградської області, обговорює повість “Прапори на баштах” у Ленінградському палаці культури імені С. М. Кірова і робить доповідь на нараді в Науково-практичному інституті спецшкіл і дитбудинків НКО РРФСР. Останні два місяці життя видатного педагога теж наповнені публічною діяльністю; відомо принаймні п’ять його виступів у ці дні: перед педагогами Фрунзенського району Москви і школи № 1 Ярославської залізниці, студентами та викладачами Московського державного університету і Харківського педінституту. За три дні до своєї раптової кончини А. С. Макаренко ділився досвідом з учителями тої ж Ярославської залізниці.

 

Афіша виступу А.С. Макаренка у Політехнічному музеї у Москві 21 квітня 1937 р.

 

Він активно полемізує з критиками, співпрацює з кіностудією “Союздетфильм”, бере участь у редколегіях журналу “Октябрь” і видавництва “Советский писатель”. Великий суспільний резонанс спричиняє опублікована 23 березня 1938 року в центральній газеті “Правда” стаття А. С. Макаренка “Проблеми виховання в радянській школі”, у якій він співвідносить свої педагогічні ідеї з практикою масової радянської школи. Редакція незабаром отримує понад 2000 листів-відгуків на цей виступ людей різних професій. Улітку того ж року в журналі “Красная новь” виходить і також викликає велике захоплення читачів один із найвідоміших його художніх творів – роман про життя комуни імені Ф. Е. Дзержинського “Прапори на баштах”.

 

А.С. Макаренко, Москва, 1938 р. (http://www.makarenko.edu.ru/Fotobiogr1/fotobiogr.htm)

 

Несподівано, 1 квітня 1939 року, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино, Антон Семенович Макаренко помирає від серцевого нападу. Залишилися безліч незакінчених та лише розпочатих літературних творів, а найприкріше – так і не була написана головна книга усього життя педагога, “Методика виховного процесу”, про яку він мріяв останні роки.

Світ визнав велич А. С. Макаренка і як письменника, і як педагога. Красномовне свідчення: на початку 2000 р. Німецьке товариство наукової педагогіки внесло його “Педагогічну поему” до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

 

А. В. Ткаченко,

доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка