Павло Гнатович Житецький (* 23 грудня 1836 (4 січня 1837), Кременчук — † 5 (18) березня 1911, Київ) — український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Михайлом Драгомановим.

Павло Гнатович Житецький — один з основоположників наукового дослі­дження української мови. Ще студентом написав полемічну статтю «Русский патріотизм» (опублікована в журналі «Осно­ва», 1862, № 3), в якій дав відповідь на реакційну публікацію Ломанського в газеті «День», доводячи право на повноцінне існування української мови як мови літературної і наукової. Автор першої в українському мовознавстві ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови («Очерк звуковой истории малорусского наречия», 1876).

Як палеограф П. Житець­кий виявив себе у розвідці «Описание Пересопницкой руко­писи XVI в. с приложением текста Евангилия от Луки, выдержек из других евангелистов и четирех страниц снимков» (1876). Учений докладно проаналізував мову перекладу пам'ятки, па­леографічні особливості написання окремих літер, виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, першим увів Цю надзвичайно цінну пам'ятку в науковий обіг.

Важливим внеском Житецького в розвиток вітчизняної філології стало дослідження «Очерк литературной истории малорусского наре­чия в XVII в.» (1889), де було розв'язано низку актуальних на той час мовознавчих проблем. У праці «Енеїда» Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века» (1900) першим показав значення виданої літературної пам'ятки для становлення нової українські літератури і літературної мови. П. Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства («Диалог Платона «Кратил», 1890; «Гумбольдт в истории языкознания», 1900). Дослідженню української усної народної творчості присвячено працю «Мысли о на­родних малорусских думах» (1893), в якій учений вперше дав аналіз поетичного стилю та мови українських народних дум, розглянув мову драматичних творів XVIII ст. Праця була високо оцінена І. Ягичем, М. Сумцовим, О. Пипіним. На замовлен­ня Російської АН написав статтю «К истории литературной русской речи в XVIII в.» (1903). Відома також праця «Про пе­реклади Євангелія малоруською мовою» (1905), в якій П. Жи­тецький проаналізував мову трьох основних українських пе­рекладів Святого Письма. Йому належать підручники: «Теорія твору з хресто-матією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва 1898). Протягом багатьох років збирав матеріа­ли для історичного словника української мови, брав активну участь у розробці українського правопису.

Мовознавчі дослідження та громадська діяльність ученого сприяли утвердженню української мови як мови літератури та науки. У низці його праць започатковано новий напрям укра­їнського мовознавства — історію української літературної мови. Окремі положення праць П. Житецького й понині не втратили свого значення.

До 180-річчя від дня народження Павла Гнатовича Житецького сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Не перестану працювати, поки живу".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.