21 грудня 2016
Євген Харлампійович Чикаленко ( 9 (21) грудня 1861, Перешори, Херсонська губернія — † 20 червня 1929, Чехословаччина) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист.
Невід'ємною частиною життя Є. Чикаленка була його громадсько-політична й меценатська діяльність. Євген Харлампійович брав участь у діяльності таких відомих громадських об’єднань, як Київське товариство грамотності (1882-1908), товариство «Просвіта» (1906-1910) та Українське наукове товариство (1907-1934). Його будинок на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці став осередком українського культурного й громадського життя Києва. Там відбувалися з’їзди Загальної Безпартійної Української Організації, народжувалися ідеї, які ставали реальними справами: засновано видавництво «Вік» та книгарню журналу «Київська старовина». У будинку Євгена Харлампійовича влаштовувалися літературні суботи, на одній з яких дебютував молодий письменник Володимир Винниченко. Крім того, Євген Харлампійович щедро виділяв власні кошти на видання українських газет і журналів. За його фінансової підтримки існували ,,Громадська думка”, ,,Селянин”, ,,Літературно-науковий вісник” та ,,Нова громада”. Щоб підтримати українську газету ,,Рада”, Чикаленко щорічно власним коштом покривав фінансовий дефіцит у розмірі 10000-12000 крб., передаючи в заставу будинок, продаючи землю. Не залишив поза увагою меценат і заклик Михайла Грушевського зібрати кошти на будівництво у Львові Академічного дому для студентів-українців, виділивши на цю справу 25000 крб. На кошти Чикаленка функціонувало львівське Наукове товариства імені Тараса Шевченка у Львові, видавалися твори Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Івана Франка, Степана Васильченка та інших літераторів. Саме завдяки матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачив світ унікальний чотиритомний «Словарь російсько-український» (Львів,1893). Варто зазначити, що навіть посаг рано померлої дочки Євгенії (1000 крб.) благодійник передає в редакцію видання ,,Київська старовина” в якості майбутньої премії за найкраще написану історію України.
Що ж стосується наукового доробку Євгена Чикаленка, то тут варто згадати такі його праці, як «Розмови про сільське господарство», «Розмова про мову», «Спогади» (1861 — 1907), «Щоденник» (1907 – 1917), «Уривок з моїх споминів за 1917 р.» (Прага, 1932) та серію статей «Про українську літературну мову». Багато думок висловлених вченим у цих працях стосуються розвитку української школи, бо саме школу Євген Харлампійович вважав «найдужчим чинником» у розвитку національного життя. Активно обстоював Є. Чикаленко й необхідність запровадження рідної мови в освіті, оскільки вважав цю обставину основною у формуванні цивілізованої держави, нації. Так, у його «Розмові про мову» читаємо: «Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, виводить його з темноти та бідності на ясний світ до кращого життя».
Багатогранна громадська та благодійна діяльність Євгена Чикаленка і та самовідданість, з якою він пропагував українське слово, українську історію та культуру, є свідченням благородства, величі духу й патріотизму цієї Людини. Сьогодні ми з гордістю та вдячністю згадуємо Євгена Чикаленка як подвижника української культури, талановитого літератора, видавця, освітнього діяча, що лишив помітний слід в історії українського державотворення.
До 155–річчя від дня народження Євгена Чикаленка сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Меценат і творець "живої історії"".
