22 червня 2016
22 червня – скорботна дата початку радянсько-німецької війни 1941-1945 років, що стала однією із основних складових Другої світової.
Парадоксальність ситуації в тому, що Другу світову розпочали Гітлер і Сталін, попередньо домовившись поділити між собою сфери впливу в Європі. Та Кремль захотів більшого, аніж домовлялись і почав готуватись до удару по своєму "камарадові" першим. "Камарад" вирішив випередити зухвалого "партнера" й влучивши слушний момент, таки вдарив першим. Так почалася радянсько-німецька війна, в якій Україні приділялось чільне місце, адже хто володів Україною, той міг розраховувати на роль світової супердержави.
В цій нав’язаній війні Україні було відведено роль жертви, що бореться за своє життя з двома диктаторами одночасно. Двічі ця війна прокотилась українською територією. На її теренах воювали і червоні партизани і бійці УПА.
Сталін вмів і воював тільки числом, він навіть розмінування проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни сам Жуков. Тому Україна понесла такі важкі жертви в цій війні. Із 16 млн солдатів та офіцерів, яких СРСР втратив на фронті, 4 млн були вихідцями з України. До рідних домівок інвалідами повернулися 1,7 млн українців. Це неповна українська ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення, промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною.
За додатковими даними тільки на території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 млн мирних жителів, понад 2,2 млн вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з переписом населення 1941 року, в Українській РСР проживало 41,7 млн осіб, а наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України поменшало на більш як 14 млн. Значить, не всі жертви цієї війни ще пораховано.
Окрім людських, були й матеріальні втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів, близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 000 лікарень та інших медичних установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР.
До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так званий достроковий призов юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових військкоматів.
За мужність, виявлену в боях, 2,5 мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 – удостоєні звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі. Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів.
Ставлення сталінської влади до українців було явно упередженим та ворожим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх, ще не переодягнених у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки одиниці повертались з такого "бою". Таким способом Сталін нищив генофонд української нації.
Фашисти також нищили наш генофонд безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині – 149.
Саме українець Олексій Берест очолив групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завитки до геройського вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі вже скінчилася, війська 2-го українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.
У читальній залі №2 розташована книжкова виставка "Трагічне літо 41-го".
