Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини. Зять священика УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака.

Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця», яку видавав Будзиновський В. Т., надруковано сім новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), підписаних криптонімом “С”. у 1899, теж у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Після появи “Синьої книжечки”, як відзначала Леся Українка, Стефаник “став знаменитістю”. Наступного року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний хрест» (1900), а на самому початку (1901) там же вийшла третя книжка — «Дорога». У 1901 році Стефаник як письменник на півтора десятиліття замовк, завершивши перший період активної літературної діяльності. Але художнє слово письменника продовжує активно діяти: про В. Стефаника пишуть відомі діячі культури українського й інших народів (В. Гнатюк, Л. Гринюк, А.Крушельницький, С. Яричевський, Х. Алчевська, В. Морачевський та ін.), його твори передруковують різні видання українською мовою. Так, у 1904 р. Катеринодарі вийшла книжка “Кленові листки”, 1905 р. у Львові вийшла збірка новел “Моє слово”, скомпонована, в основному, з попередніх збірок. У тому ж році в Петербурзі з’явився томик його творів українською мовою “Оповідання”; “Рассказы”, а в 1911 р.- “Капли крови” (у перекладі на російську мову). У 1907 р. — у перекладі на російську мову новели друкувалися в періодичній пресі різних країн. На перші роки 20 століття твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською (перекладач Луїджі Сальвіні) та іншими мовами. У творах цього періоду можна виділити такі основні теми: австроцісарська рекрутчина, і її трагічні наслідки, еміграція трударів за океан, породжувані крайнім зубожінням сімейні драми у селянських родинах на межі двох століть.

Події Першої світової війни стали новим імпульсом до творчої діяльності: з 1916 він пише низку новел (“Діточа пригода”, Вона — земля”, “Марія”, “Сини”), в яких відбито криваве лихоліття, порушено гострі проблеми національної долі українців. У 1919 р. в Києві виходить книга “Оповідання”, у 1924 р. в Харкові з’являється найповніша збірка новел “Кленові листки”, в 1925 р. знову там же виходить книга “Оповідання”, у 1926 р. виходить остання збірка «Земля», “Вибрані твори” (1927), “Твори” (1927″), “Вибрані оповідання” (1930). Із середини 20-х років письменник брав безпосередню участь в літературно-мистецьких журналах “Плужанин”, “Життя й революція” та інших, друкуючи в них свої нові твори. Останні твори вже тяжко хворий письменник продиктував 1933 р., коли готувалася до видання його нова книга «Твори», куди ввійшла й решта його доробку, друкованого по журналах. Другий період творчості тривав з 1916 до 1933. Усього за цей період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. З погляду мистецьких форм у творчості Стефаника, після 14-літньої перерви ніщо не змінилося; нове за другого періоду творчості з’являється лише в тематиці, а також помітне повернення до лірично-автобіографічних образків, з яких він починав свою творчість. Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературного значення, ніж новели («Моя література, — писав він, — в моїх листах»). Найповнішим виданням доробку письменника є «Повне зібрання творів» у 3-х томах, 1949–1954.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.

Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена.

Побут покутського села і його типи послужили Стефанику для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої щоразу переживав сам автор як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Звідси цілком новий в українській літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовості («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметним гіперболізмом, застосуванням розгорнених катахрез тощо. Тим самим пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» передавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. Цю унікальну особливість таланту письменника прозорливо зауважив ще І. Франко:

“Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську? .. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник , мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.”

Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу (англійською, болгарською, грузинською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, новогрецькою, польською, російською, румунською, сербохорватською, словацькою, словенською, угорською, французькою, чеською та іншими).

Твори

  • MORITURI
  • Амбіції
  • Ангел
  • Басараби
  • Вечірня година
  • Вістуни
  • Вовчиця
  • Воєнні школи
  • Вона — земля
  • Городчик до бога ридав
  • Гріх
  • Давнина
  • Давня мелодія
  • Дід Гриць
  • Діти
  • Діточа пригода
  • Дорога
  • Дурні баби
  • З міста йдучи
  • Засідання
  • Злодій
  • Камінний хрест
  • Катруся
  • Кленові листки
  • Лан
  • Лесева фамілія
  • Май
  • Майстер
  • Мамин синок
  • Марія
  • Межа
  • Моє слово
  • Нитка
  • Новина
  • Озимина
  • Осінь
  • Палій
  • Підпис
  • Пістунка
  • Побожна
  • Портрет
  • Похорон
  • Раненько чесала волосся
  • Сама-саміська
  • Санчата
  • Сини
  • Синя книжечка
  • Скін
  • Славайсу
  • Сон
  • Стратився
  • Суд
  • Такий панок
  • У корчмі
  • У нас все свято
  • Червоний вексель
  • Шкільник
  • Шкода

До 145-річчя від дня народження Василя Стефаника бібліотека підготувала книжкову виставку "Геніальний новеліст" і тематичний список "Трагічні ритми життя і творчості".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.