«Просвітителька Сходу» і «багатійка, що навчила Східну України писати», - так назвали Христину Алчевську.

Ще 150 років тому вважалося, що жінка має бути перш за все гарною господинею, дружиною і мамою. Наука та освіта їй були ні до чого. Тому навіть заможні панянки часто залишалися неписьменними.

Саме так в середині ХІХ сторіччя виховували і Христину Журавльову – доньку вчителів з Чернігівщини. Батько винаймав викладачів для своїх синів, але категорично забороняв вчитися доньці.

Тому Христі довелось підслуховувати лекції... під дверима. Попри «вкрадену науку» читати і писати вона навчилася швидше за братів, але отримати освіту офіційно дівчина так і не змогла.

Христина кинула виклик світу - вона поставила собі за мету навчити грамоті якомога більше жінок.

В 19 років дівчина починає друкувати свої статті у революційній газеті «Колокол» під псевдонімом «Українка».

Вона закликає жінок вчитись самим і навчати людей в народних школах. Одна зі статей потрапила на очі заможному харківському підприємцю Олексію Алчевському. Йому сподобався прогресивний підхід авторки. Олексій написав їй листа. Вона відповіла. Так почався роман у листах, який згодом переріс у справжнє кохання.

За рік Христина виходить заміж за Олексія і разом із чоловіком переїздить до Харкова.

Великі статки чоловіка і його підтримка допомогли їй втілити мрію - дати жінкам освіту.

Дорога була нелегкою - в Христини не було диплому викладача, а вчителювання поза школою було незаконним. Тому дівчині доводилось викручуватися.

Родина Алчевських часто бувала на зустрічах харківської інтелігенції. Більшість освітян, науковців, педагогів погодились викладати в недільній школі безкоштовно. Серед їхніх учениць були прибиральниці, продавчині і навіть кухарки.

Христина разом із однодумцями створила своєрідний методичний центр для навчання малограмотних. Усіх дорослих учениць розділили на три категорії: зовсім неписьменні; ті, що вміли читати, але не вміли писати; і ті, яким треба було лише вдосконалити ці навички.

Сотні жінок почали вивчати письмо, географію, фізику, хімію, математику. Усі витрати на утримання недільної школи взяв на себе чоловік Христини.

На той час Олексій Алчевський був відомим підприємцем - керував банком, будував міста, відкривав шахти, а головне - мав повну незалежність від царських замовлень. Статки їхньої сім'ї перевалили за 30 мільйонів рублів.

Їхні друзі щиро дивувались: чому такі заможні люди замість того, щоб жити на узбережжі Франції, витрачають свій час і сили в провінції на Сході України. Олексій - підіймає металургійну галузь, а Христя навчає жінок.

Нарешті, після 8 років вчителювання вдома - Христина здає іспити та отримує диплом викладача. У 29 років вона відкриває офіційну недільну школу в Харкові, якій не було аналогів у царській Росії. Алчевська переконана, що тепер українки нічим не поступатимуться чоловікам.

Так співпало, що саме тоді імператор Олександр ІІ підписує Емський указ, який забороняв вживання українськоі мови і викладання нею. Христина знову постає перед вибором: відкласти книжки улюбленого Тараса Шевченка подалі та перейти на російську чи далі викладати українською, але потрапити в немилість влади, а значить покинути справу усього її життя.

Як потім згадувала сама Христина Алчевська, вона вирішила хоча б російською мовою, але надати освіту якомога більшій кількості жінок.

Через цей непростий вибір вона посварилася з давнім другом - письменником і викладачем недільної школи Борисом Грінченком. Як патріот Христина розуміла і підтримувала Грінченка, який вмовляв її не відмовлятися від української, як організатор - не могла поставити свій заклад під удар. Школа вистояла, але відтоді уроки велись лише російською мовою.

Разом із викладачами Христина Алчевська створила тритомник «Книга взрослых» – перший посібник в історії народної освіти одразу став бестселлером. У ньому було все - від історії до фізики.

Ця тритомна праця коштувала Христі та її колегам кількох років важкої праці. Вони проаналізували більш як чотири тисячі творів з різних галузей.

Згодом, видали трьохтомник «Что читать народу?», який перевидавався 18 разів. Книга стала настольною для педагогів всієї Російської імперії.

Але радість почала затьмарювати економічна криза 1899 року.

Олексій Алчевський був на межі банкрутства. Він почав оббивати пороги царського казначейства з проханням дати кредит або бодай невелике держзамовлення. Однак у відповідь почув десятки «ні». А коли нарешті добився згоди… сталася трагедія.

Алчевського знайшли мертвим на заізничних коліях. Слідство розгядало дві версії - самогубство або помста конкурентів.

Щоб заглушити біль - Христина ще більше працює.

Христина Алчевська понад 50 років керувала власною школою. Свою заповітну мрію ця жінка здійснила - власними силами. Утім, до впровадження обов'язкової загальної освіти Алчевська не дожила - померла в 1920 році, у Харкові.

Христина Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок Східної України.

Але справжній талант педагога проявила у власних дітях. Шестеро нащадків Алчевських стали не менш яскравими, ніж їхні батьки.

Родина гуманістів поповнилася викладачами, композитором, поетесою, художницею та всесвітньо відомим оперним співаком.

До 175–річчя від дня народження Христини Данилівни Алчевської бібліотека підготувала тематичний список "Мене не викреслить з історії ніяк".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.