Гумільов Микола Степанович (рос. Никола́й Степа́нович Гумилёв, 15 квітня 1886 , Кронштадт, Російська імперія — †26 серпня 1921, під Петроградом, РРФСР) — російський поет, представник акмеїзму. Чоловік Анни Ахматової, 5 серпня 1918 року розлучився з нею. Батько Лева Гумільова.

Його творчість позначена впливом неоромантизму. Як теоретик і практик акмеїзму приділяв велику увагу проблемам поетичної майстерності та техніки віршування.

Восени 1911 року створюється «Цех поетів», що маніфестує свою автономію від символізму і створення власної естетичної програми (стаття Гумільова «Спадщина символізму і акмеїзм») Першим акмеїстичним твором вважали поему Гумільова «Блудний син» (1911). У цей час за Гумільовим міцно закріпилася репутація «майстра».

Весною 1913 р. як начальник експедиції від Академії Наук Гумільов виїджає на півроку до Африки (для поповнення колекції етнографічного музею), веде шляховий щоденник. На початку Першої світової війни М.Гумільов, людина дії, вступає добровольцем в уланський полк і отримує за хоробрість два Георгіївські хрести. У «Біржових відомостях» в 1915р. публікуються його «Записки кавалериста».

У 1918 році, після повернення до Росії, Гумільов інтенсивно працює як перекладач, готуючи для видавництва «Всесвітня література» епос про Гільгамеша, вірші французьких і англійських поетів. Пише декілька п'єс, видає книги віршів «Вогнище» (1918), «Фарфоровий павільйон» (1918). У 1921 виходить остання книга Гумільова, на думку багатьох дослідників, — найкраща зі всіх, ним створених, — «Вогненний стовп».

До 130–річчя від дня народження Миколи Степановича Гумільова бібліотека підготувала тематичний список "Скрипаль російської поезії".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.