17 березня 2016
Щербаківський Вадим [Wadym Stscherbakiwskyj] – археолог, етнограф, мистецтвознавець; народився 17 березня 1876 р. в с. Шпичинцях (Ружинський район, Житомирська обл., Україна; тоді – Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія); помер 18 січня 1957 р. в м. Брайтон, Англія (Сполучене Королівство); похований на цвинтарі Ґаннерзбері в Лондоні.
Середню освіту почав в Києві і закінчив 1895 р. в Ніжині, після чого студіював в Санкт-Петербурзькому і Московському університетах. У 1902-1906 рр. студіював у Київському університеті де закінчив історично-філологічний факультет і пройшов курс історії мистецтва. Весною 1907 р. був арештований і ув’язнений за причетність до українського національного руху. У грудні того ж року його звільнено і відправлено у вигнання за кордон. Переселився до Львова, де був запрошений митрополитом Андреєм Шептицьким на посаду співпрацівника заснованого ним музею (нині – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). У цей час займався дослідженнями у південній частині Галичини, Буковині та Закарпатті – вивчав народний побут, звичаї, різні типи селянського одягу, зразки народного будівництва, а також зібрав чимало вартісних предметів для музейної збірки. Під кінець 1910 р. повернувся до Києва. У 1912-1922 рр. був директором археологічного відділу природничо-історичного музею в Полтаві. 1917 р. став ректором організованого при музеї Українського народного університету.
1922 р. виїхав до Праги, де безперервно до 1945 р. був професором археології в Українському Вільному Університеті (УВУ). Був також довголітнім продеканом або деканом філософічного факультету УВУ, професором археології в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова, співзасновником Українського Історично-Філологічного Товариства (1923 р.). Наприкінці травня 1945 р. переїхав в Німеччину, де став головним ініціатором відновлення дільності УВУ в Мюнхені. Був першим ректором відновленого університету (1945-1947 рр.), проректором (1947-1948), а відтак деканом філософічного факультету (1948-1951). Передавши керівництво університетом, з 1947 р. присвятив більше уваги науковій роботі в межах Української Вільної Академії Наук та Наукового Товариства ім. Шевченка (дійсним членом якого був обраний 1930 р.), відновив Історично-Філологічне Товариство і готував власні праці.
20 вересня 1951 р. переїхав до Лондона, з наміром працювати над цінним матеріалом про Україну в Бібліотеці Британського музею (нині – Британська бібліотека). В Англії знаходився під опікою Союзу Українців у Великій Британії (СУБ). З березня 1952 р. до серпня 1953 р. був заступником голови Комісії Допомоги Українському Студентству у Великій Британії. Друкувався в журналі «Визвольний Шлях». Продовжував свою наукову працю над темами етнографії, народних звичаїв, мистецтва. Зокрема, завершував роботу над книгою «Українська Хата», до якої зберігав 50 кольорових малюнків різних митців і 20 фотознімків, які творили збірку майже трьох поколінь. Книга була видана заходами СУБ у 1980 р. (під назвою «Орнаментація української хати»). При кінці життя перебував в санаторії в м. Брайтон.
Написав біля 100 наукових праць, головніші серед яких: «Деревляні церкви на Україні і їх типи» (Львів, 1906), «Архітектура у ріжних народів і на Україні» (Львів-Київ, 1910), «Українське мистецтво. І: Деревляне будівництво і різьба на дереві» (Львів-Київ, 1913), «Основні елементи орнаментації українських писанок та їхнє походження» (Прага, 1925), «Українське мистецтво. ІІ: Буковинські і галицькі дерев’яні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці» (Київ-Прага, 1925), «Трипільська культура» (Прага, 1941), «Кам’яна доба в Україні» (Мюнхен, 1947), «Пам'яті Василя Григоровича Кричевського» (Лондон, 1954), «Життя і діяльність Олександра Антоновича Кошиця» (Лондон, 1955), «Орнаментація української хати» (Рим, 1980), «Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці» (Київ, 1995), «Архітектура на Україні» (Полтава, 2006).
До 140–річчя від дня народження бібліотека підготувала тематичний список "В. М. Щербаківський – дослідник Полтавщини".
