Джерелом права будь-якої держави є Конституція. Її ще називають Основним законом, який закладає підґрунтя організації і діяльності держави та формування у ній громадянського суспільства. Конституція – це своєрідний суспільний договір, у якому народ визначає основні напрямки свого подальшого розвитку та існування, гарантії прав та свобод громадян у суспільстві.

Україна свого часу створила першу європейську конституцію – “Пакти й Конституції” Пилипа Орлика. Цей документ було прийнято у м. Бендерах 5 квітня 1710 року. Пилипа Орлика, який 10 років до цього був генеральним писарем та довіреною особою гетьмана Івана Мазепи, у свою чергу, обрали гетьманом України у вигнанні. Одразу ж після свого обрання, він складає проект так званої Бендерської конституції. Цей документ унікальний не лише через сам факт його існування, а й через своє змістове наповнення. Він обмежував гетьманські прерогативи та проголошував політичне і церковне відокремлення України від Росії. Звичайно, існує й інша точка зору. Так, деякі західні науковці схиляються до думки, що “Пакти й Конституції” − це лише талановитий публіцистичний твір і не більше. Але цей „публіцистичний твір” на десятки років випередив розвиток західноєвропейської правової думки, заклавши дійсно демократичне підґрунтя в процесі українського державотворення.

Вагомий внесок у розвиток українського конституціоналізму зробили Універсали Центральної Ради. Якщо I, II та III Універсали виходили з того, що Україна – це автономія у складі федеративної Росії, то IV Універсал, прийнятий 22 січня 1918 року, офіційно проголошував незалежність Української Народної Республіки. 29 квітня 1918 року Центральною Радою було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки і обрано Михайла Грушевського Президентом УНР. Через історичні обставини, ця Конституція, на жаль, так і не набула чинності.

Важко сказати, як би склалася ситуація, коли б Конституція Пилипа Орлика чи Конституція УНР таки увійшли в законну дію. Та з точки зору історії, якщо щось не відбулось, значить цього не могло бути, тому і шкодувати з цього приводу не варто. Ми повинні пишатися самим усвідомленням значущості України та розвитку її політичної думки у світовому масштабі.

Шлях розвитку був іншим і у 1991 році, здобувши державну незалежність, отримали ще один шанс побудувати вільне і демократичне суспільство. І хоч у світовій історії засновником європейського конституціоналізму вважають середньовічну Англію, яка, до речі, й досі не має свого основного закону як коди­фікованої конституції (що становить єдиний цілісний документ із внутрішньою структурою), однак, саме українці створили предтечу європейських конституцій.

Таке ж підґрунтя заклала й сучасна українська Конституція – одна з найдемократичніших у Європі, одна з наймолодших, Конституція що акумулювала в собі найкращі здобутки світового політикуму.

День Конституції у нашому суспільстві поки не святкується з особливою пишністю. Чи то традиція не сформувалась, чи то у свідомості наших громадян це свято постає на кшталт Дня захисту дітей чи Дня захисника Вітчизни. Більшість українців на запитання: “що таке Конституція?”, відповість – „головний закон країни”. А на запитання: „що для вас Конституція?”, − не відповість взагалі.

Років десять тому у ЗМІ полемізували з приводу патріотизму. Ставили нам у приклад іноземців, що починають ранок із підняття державного прапору і принципово не розмовляють з туристами іноземними мовами, навіть якщо їх знають. Насправді не тут починається патріотизм, не з показового підняття прапору, не з принциповості у вирішенні мовного питання, а з глибокої відвертої гордості за свою Батьківщину. І у нас дійсно є чим пишатися, головне про це пам’ятати і щоразу знову нагадувати.

Історія українського державотворення, до певної міри, непослідовна. Конституція Пилипа Орлика створювалась у засланні і для держави, якої фактично не існувало. Чотири радянські конституції, попри усталений стереотип, що вони були непогані, але не виконувались, − не були конституціями як такими взагалі. Вони не несли юридичного підґрунтя для інших законодавчих актів та не реалізовували, наприклад, принципу розподілу влади.

Саме тому потреба у Конституції України незалежної була передусім як у правовому до­кументі, що у своїх кращих істо­ричних зразках є і актом держави, і символом гро­мадянського суспільства. Діюча нині Конституція України відповідно набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України — 28 червня 1996 року.

Основний закон нової вільної України, насамперед, задекларував ті демократичні перетворення, що відбулися. Він не лише своїм змістом, а самим фактом свого існування перекреслив авторитарне минуле та дав початок новій історії України.

День Конституції ми не повинні сприймати як свято на честь нормативного акту. Ми повинні його сприймати як день затвердження наших прав і свобод. День ствердження того, − як зазначено у статті 3 Конституції України − що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

До свята бібліотека підготувала тематичний список "Конституція України – логічне продовження розвитку українського демократичного державотворення".

А також запрошуємо переглянути книжкові виставки:

  • науковий абонемент "Жити за Основним Законом";
  • читальна зала №3 "Конституція – основа моєї держави";
  • читальна зала №4 "Україна. Конституція. Творення: уроки державності".

Додати коментар

Захисний код
Оновити


 

Вітаємо!

Будемо раді Вам допомогти.