07 травня 2015

Петро́ Іллі́ч Чайко́вський (рос. Пётр Ильич Чайковский, 25 квітня (7 травня) 1840, В'ятська губернія, Російська імперія — 25 жовтня (6 листопада) 1893, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський композитор, диригент, педагог.

Хоча провідними сферами творчості Чайковського були опера та симфонія, композитор писав музику майже у всіх жанрах. В його музиці відбиті глибокі соціально-етичні конфлікти, що були породжені російською дійсністю 2-ї половини 19 століття. Зіткнення прагнень до повноти життя та почуттів із жорстоко ворожою дійсністю служить джерелом гострого напруженого конфлікту, часто отримує у творах композитора трагічний результат. Помітне підсилення трагічного начала спостерігається у творах останніх років (наприклад, опера «Пікова дама», 6-а симфонія). Проникливий мистець-психолог, Чайковський розкривав внутрішній світ людини в різних його проявах — від м'якої ліричної задушевності до захоплюючого трагізму. Світле життєствердне начало втілювалося ним у картинах народних веселощів і урочистостей або в ідеально прекрасних поетичних образах, що виражають романтичну мрію про наповнене й гармонійне життя.

Музиці Чайковського властиве мелодичне багатство, пов'язане з інтонаціями народної пісні і міського романсу. Разом з тим, Чайковський вважається одним з найбільших симфоністів романтичної епохи.

У програмних симфонічних творах Чайковського знайшли відбиття образи творчості Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Буря», «Гамлет»), Данте («Франческа да Ріміні»), Байрона («Манфред»). Втілюючи той чи інший сюжет у музиці, він прагнув не стільки детальної передачі звуками ходу подій, скільки концентрованого виразу основного конфлікту за допомогою зіткнення і розвитку контрастних музичних образів.

Видатний є внесок Чайковського у розвиток концертного жанру. Його фортепіанні та скрипковий концерти поєднують симфонічний розмах з віртуозністю, темпераментністю і яскравістю колориту.

Він підкреслював, що опера «повинна бути музикою найбільш загальнодоступною з усіх видів музики», що «тільки опера ріднить вашу музику до цієї публіки, робить вас надбанням не тільки окремих маленьких кружків, але, за сприятливих умов, — усього народу»[7]. Багатство і виразність вокальної мелодики з'єднуються в операх Чайковського з напруженим симфонічним розвитком, що дозволяє передавати динаміку станів душі, психологічний підтекст дії. Разом з тим композитор ставився з великою увагою до законів сцени, домагався гнучкості музичних характеристик і ретельного окреслення побутового або історичного ґрунту, підкреслюючи, що оперу треба «не тільки слухати, але і дивитися».

Новаторське значення мала балетна музика Чайковського. Традиційний «дивертисментний» тип класичного балету у Чайковського насичується безперервним симфонічним розвитком. Казкові сюжети служать композитору для втілення реальних життєвих конфліктів.

Камерно-інструментальна музика Чайковського налічує три квартети (перші зразки в російській музиці), струнне тріо, секстет та ряд фортепіанних творів, переважно ліричних або жанрово-характеристичних. Найбільш великим за масштабом фортепіанним твором Чайковського є «Велика соната» (1878), в якій композитор розвиває традиції великої романтичної сонати.

Одну з важливих сфер творчості Чайковського складають романси. Як і М. І. Глінка і О. С. Даргомижський, Чайковський спирався на інтонації і жанри побутового романсу, творчо переосмислюючи і поглибивши їх, виділяючи і загострюючи індивідуально-характерні риси. Емоційний діапазон вокальної музики Чайковського простягається від тихого елегійного смутку до високого драматизму і пристрасного захопленого пориву. Більшість романсів написано на слова російських поетів — О. К. Толстого, Л. А. Мея, К. Р. (К. К. Романова), Д. М. Ратгауза, А. М. Плещеєва, О. А. Фета, А. М. Апухтіна, Я. П. Полонського.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Його музика не знає кордонів".

Також бібліотека підготувала тематичний список "Життя в музиці".