21 лютого 2015
Міжнародний день рідної мови відзначають 21 лютого. Це відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію.
Сучасний цивілізований світ намагається сповідувати засади гуманності й справедливості, відкидає (принаймні декларативно) принцип "права сильного". Визнання міжнародною спільнотою необхідності захистити розмаїття культур планети, найважливішим компонентом яких є мова, - один із кроків у цьому напрямі.
За оцінками фахівців, із 6700 нині існуючих мов більшість перебуває під загрозою зникнення, близько півтори тисячі - можуть щезнути в найближче десятиріччя. Аби запобігти цьому, за пропозицією держав-членів ЮНЕСКО, Генеральна конференція організації у 1999 р. проголосила Міжнародний день рідної мови, який уперше святкували 21 лютого 2000 року у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Головним напрямом Дня є привернення уваги світової громадськості до збереження і розвитку світового лінгвістичного розмаїття, а також зміцнення ролі рідної мови, як важливого чинника культурної самобутності.
Міжнародний день рідної мови, прийнятий на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня - 17 листопада 1999 року в Парижі.
21 лютого оголошено ООН Міжнародним Днем рідної мови
Історія свята має трагічний початок. Дату 21 лютого вибрано тому, що саме цього дня 1952 року загинули п'ятеро студентів, які брали участь у демонстрації за надання рідній їм бенгальській статусу державної в тодішньому Пакистані, частина якого пізніше стала незалежною державою Бангладеш.
На жаль, українці також мають трагічні паралелі зі своєї історії. Про подвиг Олекси Гірника, який двадцять вісім років тому вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка у Каневі, не знають багато наших співвітчизників. Як Ісус Христос, він сам піднявся на свою Голгофу. Що відчувала ця людина, коли востаннє кинула погляд на пам'ятник великому Кобзареві, на засніжені кручі, вкритий кригою Славутич-Дніпро? Болем смутку стисло серце, але не зникла від того рішучість на увесь світ крикнути: "Люди-людоньки, що ж ви коїте з Україною!". У розкиданих на Чернечій горі листівках Олекса Гірник написав, що в такий спосіб протестує проти політики ліквідації української нації шляхом нищення української мови та українського національного духу.
Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського існування, це те, що живе в наших серцях, - наша сутність, первозміст нашого буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію.
Сучасний німецький дослідник Г.Гарман наводить точну цифру мов на Землі - 6417, тільки 300 з них представлено більше 1 млн. носіїв; більше половини мають декілька тисяч носіїв, майже 2000 - менше однієї тисячі. Українську визнають рідною близько 50 млн. мешканців планети.
Українська мова - відноситься до слов'янських мов (східнослов’янської групи), що входять в індоєвропейську сім’ю мов. Писемність - на основі кирилиці. Формування мови можна віднести до XII-XIV століть. Українською мовою також говорять у Росії, Польщі (близько 1 500 000 чол.), Канаді, Словаччині (близько 100 000 чол.), Білорусі.
Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, що в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова - це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину світового населення. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства. Цей день був установлений, щоб сприяти визнанню й використанню саме рідної, особливо це стосується мов національних меншин.
Дейвид Кристал, один із світових експертів з питань мов, автор книги "Мовна смерть" вважає, що мовна різноманітність - це унікальна річ, і втрата кожної мови збіднює наш світ. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову , ми втрачаємо унікальне бачення світу.
Для виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100 000 чоловік. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко. Об'єднання племен у державу досягалося на шкоду мовам. Для єдності країни було необхідно примусити людей говорити однією мовою.
З виникненням нових технологій національним меншинам стало ще важче домогтися визнання їхніх мов. Мова, не представлена в Інтернеті, більше не існує для сучасного світу. Отже, 81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Далі, з великим відставанням, ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.
За ініціативою <B@bel> ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOSTYLE="працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.
Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою.
Навіть притому, що глибоко проникнути в культуру іншої мови дуже важко, знання мов розширює наш кругозір і відкриває перед нами багатообразний світ. Знайомство з носіями інших мов дає можливість дізнатися про наші відмінності, здатне розсіяти страхи перед світом і зробити мислення вільнішим.
Якщо ми користуємося лише однією мовою, частина нашого мозку розвивається менше, наші творчі здібності багато що втрачають. Існує близько 300 слів, які у всіх мовах мають таке саме значення: я, ти, ми, хто, що, немає, все, один, два, великий, довгий, маленький, жінка, чоловік, є, бачити, чути, сонце, місяць і т.д.
Але якщо ми візьмемо інші слова, наприклад, слово терпіння китайською (жень), то воно також позначає терпимість, терплячість...
Якщо французькою je t'aime (я тебе люблю) можна сказати подрузі, дитині, коханому, то це немислимо для інших мов, наприклад, для англійської або італійської, в яких існують різні слова для позначення поняття любити.
Ще один приклад. В Індії близько 1600 мов і діалектів, ситуація дуже складна. Конституція гарантує всім громадянам право зберегти їхні мови. На ділі ж існує мовна ієрархія. Малі можуть зникнути, будучи заміненими англійською, яка сприймається як нейтральна мова, символ сучасності і гарного соціального положення
Мови, як люди - у кожної своя доля... Народжуються, формуються, живуть та... помирають. Є навіть вираз: "мертва мова". Протягом усієї історії людства багато з них "пішли" з життя. Ще кажуть: "Мова - душа народу". А хто знає, де витають душі мертвих мов? Невідомо. Але хочеться вірити: їхня смерть не була марною. Зрештою, багато з тих мов, що вийшли з ужитку й котрі називають мертвими, - не щезли, Вони залишили свій слід в історії, запліднивши інші мови, дали потомство, Це й латина, від якої походять потужні іспанська, французька, італійська, португальська. І стародавні арамейська та койне - ними написана Біблія - книга, яка сформувала обличчя нинішнього світу.
За останні три століття темпи зникнення мов зросли. Особливо це характерно для американського континенту та Австралії. Нещодавно ЮНЕСКО видала Атлас мов, який дає можливість побачити "гарячі точки планети", де мовне розмаїття перебуває під загрозою. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати 30 % дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності. І вже ніколи не зможуть вони відчути себе приналежними до неповторної спільноти. Найбільш благополучними є архіпелаг Папуа - Нова Гвінея. Він нараховує не менше 820 мов і головне - всі вони активно використовуються.
В Європі під загрозою зникнення перебуває близько п'ятдесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов корінних народів Сибіру. У деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тис. корінних мешканців острова 40 тис. забули рідну мову.
Знаємо з історії та й сучасного досвіду, що мови дуже часто стають заручниками й навіть жертвами політичних інтересів держав та протистояння націй. Мови використовують як політичний інструмент, як засіб поневолення народів, вони є чинником культурної експансії, що стає елементом боротьби за територію і сфери впливу. В самій тільки Південній Америці, внаслідок колонізації в XVII-XX ст. зникло 1400 мов, у Північній Америці "цивілізаційні процеси" обернулися знищенням у XVIII ст. 170 мов, в Австралії - в XIX-XX ст. щезло 375 мов.
Україна, в тому числі її мова, витримала жорстокі випробування. Це і зневажання її польською владою, намагання російського царизму перетворити на "наречие", валуєвський та Ємський укази про її заборону, прагнення за радянських часів знищити, під приводом створення "единого общенационального языка" (у СРСР за сімдесят років загинуло 70 мов. Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити у школах дітей - друкувати Святе Письмо і видавати шкільні підручники. Та мова наша зберегла свою неповторну красу й милозвучність.
Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX ст. Процес унормування загальнонародної української мови переважна більшість учених відносить до XIII-XIV ст. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (X-XIII ст.), українсько-білоруської мови (XIV-XV ст.), слов'яно-руської (слов'яноукраїнської), староукраїнської ("простої «мови»"), церковнослов'янської (XIV-XVII ст.). Інтенсивне формування мови етносу України дослідники відносять до другої половини XVIII-XIX ст.
Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох - від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.
Лексично багата й витончена українська мова досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія, Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна й Міцкевича. У нас вийшли "Іліада" й "Одіссея", твори Горація й "Метаморфози" Овідія. Повне зібрання творів У.Шекспіра - знак зрілості будь-якої мови, не кажучи вже про цілі бібліотеки перекладної літератури, які залишили нам Максим Рильський, Василь Мисик, Микола Бажан і чудотворець нашої мови Микола Лукаш. Сьогодні важко знайти у світовій літературі видатну поему чи видатний роман, які не мали б українського відтворення.
Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має все, у тому числі й політичне право жити й розвиватися.
Незважаючи на те, що українська мова, як державна, вперше отримала статус з прийняттям 28 жовтня 1989 року Закону України "Про мови в Українській РСР", тільки із здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріплення державності української мови та здійснення низки урядових заходів, спрямованих на піднесення ролі та авторитету української мови в суспільному житті країни. Стаття 10 Конституції України засвідчує: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. № 10/99 українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами влади та місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом. Згідно зі статтями 12 і 23 Конституції України держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави і не є громадянами України, а кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості
Правову основу мовного законодавства України складають Конституція України, закони України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про видавничу справу" тощо. Таким чином, законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами.
Здавалося б, можна з полегшенням зітхнути: ми вистояли, перемогла історична справедливість, здійснились віковічні прагнення народу. На жаль, за історією тягнеться шлейф у наше сьогодення. Історія повторюється з деякими лише змінами, і нинішні мовні баталії, перейшовши на новий рівень, набувають нових форм, часто не менш потворних. Незважаючи на законодавче закріплення, за українською мовою статусу державної, відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напругу у суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу її суверенітет і державне самовизначення. Статус української мови, як державної, є формальним: вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки. Активізувалися ті, хто давно ратує за двомовність, маскуючись терміном "офіційна мова". Насправді ж визначення "державна" й "офіційна" - ідентичні.
Тим часом наука дає недвозначні факти й оцінки чинної в Україні мовно - культурної ситуації. За результатами Всеукраїнського перепису населення (2002), українців - 37,5 млн. або майже 78 % від кількості всього населення. 67,5% українських громадян назвали українську своєю рідною. А за результатами Всеукраїнського опитування, проведеного на початку 2004 року Фондом "Демократичні ініціативи" і Центром "Социс", 56 % респондентів розмовляють удома переважно українською. Наявність меншої кількості тих, хто спілкується українською, порівняно з тими, хто визнає її рідною, етнопсихологи пояснюють передусім силою звички, яка лишилася у багатьох ще з радянських часів. Та за будь-яких обставин 2/3 громадян України ставлять українську мову у коло своїх чільних життєвих цінностей - адже саме це, на думку науковців, і визначає поняття "рідна мова".
Більшість європейських націй пройшли шлях утвердження своєї ідентичності у XVIII або XIX ст.; українцям незрівнянно важче торувати цей шлях на початку XXI ст. у безмежному просторі глобальних викликів. Компасом на шляху до самоствердження має бути національне усвідомлення. Однак піднесення громадянського, державницького духу, всебічний моральний розвиток особистості можливі лише у високодуховному середовищі, за межами насильства, зневаги, асиміляції.
Досягненню порозуміння, злагоди, об'єднання суспільства, ідентифікації української людності, розбудові та утвердженню української України покликана слугувати національна мова. З цією метою, наприкінці 2004 р., створена міжнародна громадська організація "Конгрес захисту української мови". Нині вона нараховує 5 тис. небайдужих до долі рідної мови людей. До складу Конгресу входять і колективні члени: школи, бізнесові структури, вищі навчальні заклади. Сьогодні представництва Конгресу є майже в усіх областях України. Відділення "Конгресу захисту української мови" існують у США, Канаді, Росії, Литві. Головне статутне завдання цієї організації - зробити так, щоб єдиною державною мовою на території нашої країни була українська і жодних утисків щодо інших мов при цьому не повинно бути.
Пізнання світу через національне слово надзвичайно важливе. Це подібне генові. Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, в якій кожне покоління бере те, чого вимагає певна доба: самовираження, духовні цінності, моральну чистоту, перспективу.
Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам'ятаючи про першозначення її, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючи властивість. Античні мудреці казали: "Говори - і я тебе побачу". Якими побачить українців світ - залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. Хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього маємо засвітитися любов'ю до рідної мови. Їй потрібні вогонь нашої любові, наша духовна міць! Заснування міжнародною спільнотою свята рідної мови - це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно - зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Душа народу бринить у слові".
