Співзасновник лабораторії Makarenko-Referat Зігфрід Вайтц

Серед плеяди яскравих імен німецького макаренкознавства є постать, величина наукових здобутків якої помітно дисонує із ступенем її міжнародної популярності. Мова йде про співзасновника і багаторічного співробітника лабораторії Makarenko-Referat Марбурзького університету д-ра Зігфріда Вайтца. Хоча німецький вчений опинився, очевидно, в тіні більш відомого в світі свого колеги, класика міжнародного макаренкознавства, керівника Makarenko-Referat д-ра габ. Ґьотца Хілліґа (Götz Hillig, 1938–2019), його внесок в дослідження життя і ідей Антона Макаренка можна оцінити як один із найвагоміших не лише для Німеччини, а й для світової історико-педагогічної науки.

Свого часу Ґ. Хілліґ повідомляв про те, що З. Вайтц покинув Німеччину і оселився у Франції і, таким чином, припинив свою активну макаренкознавчу діяльність. Пізніше пошуки акаунтів ученого у соціальних мережах не дали результатів, тому факти його біографії тривалий час залишалися для нас невідомими. Оскільки, як виявилося, окремих системних розвідок про дослідницький шлях З. Вайтца теж поки що бракує, деякі дані щодо його наукової активності ми змогли взяти лише з публікаційної спадщини Makarenko-Referat, головним чином з тринадцятого тому відомої серії Opuscula Makarenkiana (25 Jahre…, 1993). Однак у жовтні 2024 року нам вдалося встановити контакт з удовою вченого – Ротраудою Вайтц, яка надала значну кількість об’єктивної біографічної інформації про чоловіка, чим сприяла створенню його наукової біографії в більш або менш системному вигляді.

Зігфрід Бруно Ернст Вайтц (Siegfried Bruno Ernst Weitz) народився 28-го січня 1940 року у місті Нижній Зальцбрунн у Німеччині (M. WEITZ Siegfried…). Вивчав педагогіку, славістику та германістику спочатку у Вестфальському університеті імені Вільгельма в Мюнстері (1961–1962) потім у Марбурзькому університеті імені Філіпа (1962–1968). Під час навчання, влітку 1964 року, працював волонтером в Нігерії в складі делегації, організованої Міжнародним молодіжним бюро ЮНЕСКО. У 1964–1965 роках був докторантом відомого західнонімецького вченого в галузі порівняльної педагогіки, історії педагогіки та освітньої політики, професора і ректора (1969–1970) Марбурзького університету імені Філіпа Ленарда Фрьозе, свої наукові публікації розпочав у 1966 році. У лютому 1968 р. успішно склав державний іспит за право викладання у гімназії німецької та російської мов. Наступного ж року отримав посаду асистента/співробітника керованого Леонардом Фрьозе Науково-дослідного центру порівняльної педагогіки Марбурзького університету імені Філіпа. Як викладач соціальної педагогіки на кафедрі соціальних наук робив акцент на взаємодії соціальної педагогіки та психології (теорія соціалізації; форми терапії в соціальній роботі; здоров'я та хвороба в соціальному контексті тощо).

1978 року З. Вайтц у відділі освітніх наук Марбурзького університету отримав ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію на тему «Бездоглядність, правопорушення та реабілітація неповнолітніх в Радянському Союзі. До історії однієї соціально-виховної проблеми на прикладі Російської радянської республіки (1917–1935)».

Не можна оминути увагою й позауніверситетську активність вченого: він був членом німецької секції Товариства порівняльної освіти в Європі (CESE) та виконував обов’язки члена правління та редактора Німецького товариства Й. Г. Песталоцці. Паралельно із своєю основною діяльністю в освітній царині З. Вайтц виявив інтерес до різних популярних соціальних терапевтичних практик, в тому числі вивчав сімейну терапію.

Активність Зігфріда Вайтца як макаренкознавця починається 1966 року, коли він взяв участь в організованому центром порівняльної педагогіки Марбурзького університету Першому міжнародному макаренківському симпозіумі, що проходив 17–20 лютого у місті Флото (ФРН). Наступного року він разом з Ґ. Хілліґом став учасником міжнародної наукової конференції, присвяченої Я. А. Коменському, в Оломоуці (Чехословаччина), де в результаті знайомства з діяльністю лабораторії «Коменський-реферат» народилася ідея і назва аналогічного макаренкознавчого осередку в Марбурзі. В результаті 9 лютого 1968 року молоді вчені поклали початок тридцятип’ятирічній плідній діяльності лабораторії Makarenko-Referat в рамках згаданого Науково-дослідного центру порівняльної педагогіки. Вже 1969 року у співавторстві із Ґ. Хілліґом він випустив «Зведений покажчик макаренківської літератури в бібліотеках Федеративної Республіки Німеччини і Західного Берліну».

У 1970 році вчені зробили одне із найбільших «відкриттів» за всю історію  Makarenko-Referat: підтвердили існування невідомого радянському макаренкознавству рідного брата А. Макаренка Віталія Семеновича та налагодили плідний творчий контакт з цим колишнім білогвардійським офіцером, який емігрував за кордон у 1920 році і на той момент проживав у будинку для людей похилого віку у місті Йєр.

Прикладом вже не лише бібліографічної, але й широкої аналітичної інформації щодо визнання педагогіки Макаренка у країнах світу стала монографія «Макаренко», що вийшла за редакцією З. Вайтца і Ґ. Хілліґа у Дармштадті (1979). Тут були зібрані матеріали різних років, авторами яких виступили представники Італії, Німеччини, Польщі, СРСР, Чехословаччини та Японії (Makarenko, 1979).

В контексті одного із завдань, які лабораторія Makarenko-Referat ставила перед собою – виклад і пояснення педагогічної концепції А. Макаренка, – робота відбувалася по таких напрямах: а) аналіз окремих категорій і принципів та б) загальні оцінки, в тому числі спроби систематичного аналізу макаренківської педагогіки за допомогою нових методологічних принципів. До першої з цих категорій продуктів марбурзької групи належать праці Ґ. Хілліґа спільно з З. Вайтцом: «‘Не говорити про це!’ Педагогічний девіз А. С. Макаренка» (1968), «Антон Макаренко, На педагогічних вибоїнах. Макаренко про значення роботи у виховному процесі» (1981). Другий же напрям досліджень представляє головним чином З. Вайтц, його перу належать такі роботи, як «Макаренко у цілісному розгляді. Попередній нарис», «Ревізія Макаренка. Міркування у зв’язку з історією впливу А. С. М.» (1984), «Макаренко як педагог – спроба уточнення позиції» (1989), «Соціалістичне виховання – залежалий товар? Про перспективи сприйняття ідей Макаренка в об’єднаній Німеччині» (в співавторстві з Л. Шпігель-Вайтц, 1990), «Наприклад: Макаренко. Наближення до контекстуальної педагогіки» (в співавторстві з Х. Кетткер, 1992).

Спільною також заслугою З. Вайтца і Ґ. Хілліґа є відомі марбурзькі видавничі серії. Перша із них, збірник «Матеріали про Макаренка» (нім.: Makarenko-Materialien), презентує результати наполегливих джерелознавчих пошуків, об’єднуючи різнохарактерні матеріали: повідомлення ЗМІ, архівні документи, мемуари тощо. Всього світ побачили 4 випуски (1969, 1971, 1973, 1982). Найменш чисельною серією книг був «Макаренко-архів» (нім.: Makarenko-archiv), який обмежився лише двома випусками і представляв роботи Макаренка про колонію імені М. Горького (вип. 3 – 1992, вип. 5 – 1988, 1990). З 1975 р. стартував найтриваліший видавничий проект, що приніс неабияку популярність лабораторії, – 25-томна серія «Опускула макаренкіана» (лат. Opuscula Makarenkiana). Серія поступово перебрала на себе функцію періодичного звіту лабораторії, своєрідного літопису її дослідницьких звершень, хроніки пошуків, відкриттів та наукової полеміки.

Починаючи з 1980-х років увага З. Вайтца дедалі більше зосереджується навколо змісту творчості А. Макаренка. Науковець прагнув розробити майбутній імпульс у спадщині Антона Семеновича, який він бачив у його підході до цілісної педагогіки і який намагався охопити терміном «контекстуальна педагогіка», щоб охарактеризувати особливий внесок Макаренка в педагогічне мислення.

Свою наполегливу діяльність з деміфологізації Макаренка З. Вайтц і Ґ. Хілліґ висвітлили у січні 1989 року в щоденній марбурзькій газеті «Oberhessische Presse», де опублікували статтю з красномовною назвою «Приховування та згладжування створили “ікону для поклоніння”» (Hillig, Weitz, 1989).

Поворотним пунктом діяльності лабораторії став травень 1989 р., коли в учасниками 6-го Міжнародного Макаренківського симпозіуму, що проходив у м. Раушгольцхаузені (ФРН), стали дослідники з 12 країн, у тому числі 5 з країн соціалістичного табору. Саме тут Зігфрід Вайц розпочав більш тісну міжнародну співпрацю, яка згодом призвела до спільних публікацій із дослідниками з цих країн, це передусім професори А. Фролов і Е. Зауерманн. Варто підкреслити, що згодом З. Вайтц увійшов до числа засновників Міжнародної макаренківської асоціації (ММА) і у вересні 1991 року у складі представників Makarenko-Referat відвідав установчу конференцію ММА в Полтаві.

Свою діяльність в складі лабораторії З. Вайтц припинив у 1996 році, що безпосередньо було пов’язано з переїздом до Франції. Вчений з дружиною оселився у муніципалітеті Сент-Аффрик (Saint-Affrique), що у регіоні Окситанія департаменту Аверон на півдні країни. Подружжя реконструювало придбану ще у 1993 році старовинну ферму, створивши в ній відкритий просвітницький центр «CasaEuropea», де розмістило п’ятидесятитисячну бібліотеку, різноманітні історичні артефакти, твори мистецтва, все це доповнюють приміщення для наукових занять, мистецьких заходів, виставок, відпочинку тощо. Своєю метою центр має об’єднання французької і німецької культури, культури і природи, університетської культури і альтернативного підходу (CasaEuropea, un centre…; A Saint-Affrique…). Вся інформація про «CasaEuropea» оприлюднена на відповідному сайті  (CasaEuropea). Важливо відмітити, що на сайті серед низки проєктів центру, що розробляються, один безпосередньо пов’язаний з тривалою макаренкознавчою «кар’єрою» З. Вайтца: «”Контекстна соціалізація”: з прикладу освітніх установ А. Макаренка» (La «socialisation contextuelle»…).

В останні роки життя З. Вайтц мав намір поновити співпрацю з ММА, щоб вивчити можливість проведення міжнародного макаренківського симпозіуму у мальовничому Авероні. Цю ідею свого чоловіка Ротрауда Вайтц пояснила його переконаністю в тому, що творчість Макаренка містить важливі імпульси для нашого часу, і тому він хотів би сприяти диференційованому обговоренню цього змісту в рамках своїх можливостей. Але вказаний проєкт так і залишився нереалізованим. Зігфрід Вайтц залишив цей світ на 85-му році життя 21 червня 2024 року в Сент-Аффрик (M. WEITZ Siegfried…).

Оцінюючи багаторічний дослідницький шлях вченого в контексті реалізації завдань лабораторії Makarenko-Referat варто зазначити: якщо Ґ. Хілліґ головні свої зусилля зосередив навколо вивчення біографії Макаренка та історії керованих ним установ, поповнивши світову макаренкіану цілою низкою ґрунтовних праць, то З. Вайтц надзвичайно багато зробив для дослідження питань внеску Макаренка у педагогіку, його застосування в школі сьогодні і в майбутньому.

Список використаних джерел

1. 25 Jahre Makarenko-Referat. Red.: G. Hillig, I. Wiehl. Marburg: Makarenko-Referat, 1993. 288 S. (Opuscula Makarenkiana Nr 13).
2. Hillig G., Weitz S. Verschweigen und Glätten entstanden eine "Ikone, die man anbetete". Oberhessische Presse, 1989, 7. Januar. S. 11.
3. CasaEuropea, un centre de ressources partagé unique. URL: https://www.midilibre.fr/2018/09/13/casaeuropea-un-centre-de-ressources-partage-unique,4696023.php
4. A Saint-Affrique, l’expressionnisme, la sculpture et le livre se mêlent à la CasaEuropea. URL: https://www.midilibre.fr/2022/06/15/a-saint-affrique-lexpressionnisme-la-sculpture-et-le-livre-se-melent-a-la-casaeuropea-10366112.php
5. CasaEuropea. URL: http://www.casaeuropea.net/qui-sommes-nous--.html
6. La «socialisation contextuelle»: l’exemple des établissements éducatifs d’A. Makarenko. URL: http://www.casaeuropea.net/makarenko.html
7. M. WEITZ Siegfried Bruno Ernst. URL: https://www.deces-en-france.fr/resultats/27888769-weitz-siegfried-bruno-ernst

(В статті використані матеріали публікації: Ткаченко А. В., Сєдаков О. В. Співзасновник лабораторії Makarenko-Referat Зігфрід Вайтц. Ресурсно-орієнтоване навчання в «3D»: доступність, діалог, динаміка : збірник тез доповідей V Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (м. Полтава, 20–21 лютого 2025 року). Полтава : ПНПУ імені В.Г.Короленка, 2025. С. 665–668.)