Біографічні матеріали щодо характеристики початкових етапів управлінської діяльності А. Макаренка

У сучасній науці для визначення й опису життєвого шляху видатного освітнього діяча використовуються різні поняття. Відомий вітчизняний історик педагогіки О. Сухомлинська, наприклад, вважає термін “педагогічна персоналія” таким, що найбільш адекватно відображає і сам феномен, і дослідницький процес. Науковець підкреслює: якщо в центрі моделювання педагогічної думки перебуває аналіз життєвого і творчого шляху педагога – творчої особистості, носія ідей, то педагогічна персоналія має включати: 1) життєпис педагога (“особистісна” історія); 2) власний, особистісний підхід до розгляду педагогічного процесу (моральний, етичний зміст творчості); 3) предметний підхід (включеність або не включеність у тогочасний педагогічний процес); 4) ідейно-соціальні, культурницькі засади (розмаїття зв’язків з епохою, міра їх впливів на педагогічні погляди) (Сухомлинська, 2001, с. 13).

Як найбільш ефективний шлях до висвітлення педагогічних персоналій О. Сухомлинська обґрунтовує так званий біографічний підхід, якій допомагає знайти причини появи й розвитку педагогічних ідей у різних фактах біографії діяча, розкрити сутнісні, “знакові” моменти, що стоять за ними, побачити за нагромадженням емпіричних фактів певні закономірності. Крім того він дає можливість враховувати особливості психічного й фізичного стану педагога, тобто впливу його психофізіології на напрям педагогічних поглядів (Сухомлинська, 2001, с. 14).

Указаний підхід заклав підвалини такого напряму наукових досліджень, як педагогічна біографістика. Один із провідних спеціалістів цієї галузі, проф. Н. Дічек (Дічек, 2001, с. 16), наголошує на тому, що біографічна розвідка, як джерело й метод історичного, соціологічного, історико-педагогічного, літературного і т. д. пізнання, є надзвичайно поширеним у світовій науці інструментом актуалізації гуманістичного вектору існування цивілізації. Тож один із найпродуктивніших методологічних шляхів об’єктивізації історії України – надзвичайно важливого зараз суспільно-наукового завдання – може пролягати саме через створення портретів визначних творців цієї історії. Останнє стосується і видатних діячів вітчизняної освіти, пошуково-аналітична робота щодо життєдіяльності яких сприяє нагромадженню й систематизації такого фактологічного матеріалу, який згодом дасть змогу вийти на узагальнюючі висновки й теоретичне осмислення розвитку освітньо-культурного процесу в Україні. Таким чином, помічене останніми роками зростання історико-педагогічних біографічних розвідок є явищем, об’єктивно зумовленим загальним розвитком державотворення і внутрішніми потребами історико-педагогічної науки, “яка відтворює сам хід історії через наукові біографії її творців і накопичує необхідну критичну масу знань для наступних історичних реконструкцій”.

Н. Дічек говорить, що вивчення такого явища, як педагогічна особистість має поєднувати індивідуальний та історико-соціологічний підходи. Перший, який широко застосовується в західній науці, дає можливість уникати нівелювання ролі непересічної особи, виокремлювати самобутнє одиничне, притаманне їй, з метою визначення змісту духовного життя, глибшого проникнення у світ її педагогічної творчості. Другий, спираючись на поглиблений аналіз біографічної джерельної бази, дає панораму розвитку особистості, а особливо – її педагогічних поглядів, у контексті розгортання історичного процесу, у взаємовідносинах із соціумом, у впливах педагогічних реалій на вибір шляху в педагогіці. Окрім того, у сфері педагогічної біографістики мають діяти методи і методики пізнання педагога як особистості в історико-педагогічному процесі, що передбачають залучення до наукового дослідження методик, вживаних в соціології, філософії і психології. Це дасть змогу вийти за межі опису життя і творчості освітнього діяча і сприятиме перетворенню біографії на науку про персоналію освітнього простору (Дічек, 2005, с. 323–324).

Подібний підхід у розробці спадщини видатного українського педагога А. Макаренка передбачає всебічний аналіз його творчої феноменології з точки зору мети і засобів розвитку особистості професіонала взагалі та професійного становлення педагога-управлінця зокрема. З’ясування змісту і соціальних обставин професіогенезу А. Макаренка-керівника не лише дозволяє об’єктивно аналізувати його життєдіяльність як унікальний феномен, але й забезпечує можливість на основі історико-біографічного матеріалу виокремлення важливих чинників розвитку освітнього менеджера-професіонала.

Дослідження етапів професійного становлення А. Макаренка і як вихователя, і як освітнього керівника неодмінно фігурувало серед завдань кожного із українських та закордонних біографів педагога-письменника. Свій внесок у вирішення пов’язаних з цим питань свого часу зробили М. Библюк, М. Гетманець, А. Драйєр-Хорнінг, О. Левін, Ф. Науменко, М. Ніжинський, М. Окса, І. Убийвовк, Ґ. Хілліґ та ін. Документальні відомості щодо роботи А. Макаренка на чолі Полтавської/Харківської трудової колонії імені М. Горького опубліковані в полтавських і харківських збірниках документів та матеріалів. Багато уваги вивченню фактів творчих пошуків педагога-письменника приділила керована Ґ. Хілліґом лабораторія “Макаренко-реферат” Науково-дослідного інституту порівняльної педагогіки Марбурзького університету імені Філіпа (ФРН). Однак при всьому розмаїтті аналітичних оцінок кульмінаційних етапів діяльності Макаренка-керівника залишаються мало дослідженими його перші кроки на цьому шляху.

Ми поставили собі за мету системно висвітлити та узагальнити відому на даний час документально підтверджену біографічну інформацію щодо початкових етапів управлінської педагогічної діяльності А. Макаренка.

В сучасному біографічному макаренкознавстві початок першого етапу управлінської діяльності А. Макаренка здебільшого пов’язують з літніми місяцями 1917 року, коли після закінчення Полтавського учительського інституту він повертається до рідного містечка Крюкова, правобережної частини Кременчука, і обіймає посаду інспектора (в сучасному розумінні директора) новоперетвореного Крюківського залізничного вищого початкового училища – саме того освітнього закладу, де дванадцять років тому він починав свій педагогічний шлях. Суперечливу для радянських макаренкознавців тему про точну дату старту управлінської кар’єри А. Макаренка порушує у своїх спогадах його брат Віталій Семенович: він доводить, що Антон вступив на цю посаду саме влітку 1917 р. (Makarenko, 1985, с. 58, 136, 191), а не наприкінці року, як стверджують деякі вчені (Ніжинський, 1958, с. 24).

Аналіз становлення А. Макаренка як освітнього управлінця в контексті сьогоднішніх моделей професійного розвитку менеджера дає можливість визначити таку важливу негативну обставину, як відсутність в його біографії “пропедевтичного” етапу цього тривалого і складного процесу. Іншими словами, менеджер-початківець А. Макаренко до отримання першої в своєму житті керівної посади був фактично позбавлений можливості цілеспрямованого набуття базових знань, навичок та уявлень в царині професійного управління, оскільки серед переліку навчальних дисциплін учительського інституту фактично відсутня відповідна складова.

Попри це А. Макаренко успішно опановує новий для нього тип професійної діяльності: налагоджує роботу школи, формує учнівський колектив, заповнює педагогічні вакансії, вирішує безліч організаційних і господарських завдань. Цей період докладно розкритий у спогадах Віталія Макаренка, який, будучи щойно демобілізованим із армії, отримав в училищі місце вчителя фізичної культури, малювання і математики (Makarenko, 1985, с. 58–67).

Умови Радянсько-української війни, руйнації багатьох соціальних і господарських інституцій, частої зміни влади надзвичайно ускладнюють перший управлінській досвід А. Макаренка. Попри це, на кінець жовтня 1917 року в закладі вже був сформований колектив викладачів і налагоджений навчальний процес. Серед підлеглих А. Макаренка були навіть двоє вчителів із освітою, вищою, ніж у нього – випускники університету В. Крилов та М. Кемов (Makarenko, 1985, с. 59, 191).

Особливості військового часу, крайні матеріальні нестатки, що переживало училище, за словами брата, відсунули суто педагогічний аспект діяльності А. Макаренка на другий план. Припускаємо, що саме у ці роки активно формуються головні складові адміністративно-господарських компетенцій А. Макаренка-керівника. Перш за все він разом із інспектором залізничних училищ, який прибув із правління Південної залізниці, у червні 1917 року реорганізував Крюківське двокласне залізничне училище у вище початкове (Makarenko, 1985, с. 136). Пізніше йому вдалося значно поліпшити одяг своїх учнів: скориставшися зміною влади від гетьмана П. Скоропадського до С. Петлюри, А. Макаренко у крюківському інтендантстві зміг отримати цілий вагон різного одягу: 300 кожушків, 300 пар валянок, гімнастерки, чоботи, черевики, шинелі, теплу білизну, обмотки, ремені, підошви тощо (Makarenko, 1985, с. 59–60, 182).

У 1918 році А. Макаренко підтримав починання свого брата і сприяв утворенню в училищі учнівського торгівельного кооперативу, який постачав учнів канцелярськими товарами за низькими цінами. Випадок цікавий тим, що історія цього об’єднання була першим прикладом підтримки А. Макаренком управлінської ініціативи вихованців, оскільки в основу організаційної структури кооперативу були покладені принципи дійсного учнівського самоврядування: із учнів були обрані правління кооперативу, його касир і навіть ревізійна комісія. Завдяки активності правління всі члени кооперативу (90% учнівського колективу) мали вдосталь чудової якості зошитів, папір для креслення, готовальні, лінійки, трикутники, олівці тощо. За ініціативою того ж Віталія Макаренка в училищі з виховною метою були введені військовий стрій, прапор і духовий оркестр. Педагогічний ефект цих нововведень тоді остаточно переконав А. Макаренка в їхній доцільності (Makarenko, 1985, с. 60–62). Про інші форми позакласної діяльності молодого інспектора можна дізнатися із спогадів деяких його учнів. Так, С. Ільченко докладно розповідає про дуже популярну серед дітей вигадану А. Макаренком рухливу гру в “переможця” (Убийвовк, 1959, с. 144–145).

Окрему сторінку історії Крюківського вищого початкового училища цього періоду становить організація навесні 1919 року 1-ї трудової дружини. Ідею такого починання А. Макаренко, можливо, сприйняв із досвіду руху в Російській імперії за створення сільськогосподарських робочих бригад школярів, які мали замінити собою мобілізованих у роки Першої світової війни селян. Для трудової дружини було орендовано великий занедбаний сад батька подруги А. Макаренка Єлизавети Григорович священика Ф. Архангельського, а всі учні і педагоги розподілені на загони (городники, садівники, бджолярі, охорона тощо). Для надання дружині організаційної завершеності були прийняті деякі елементи бойскаутизму. Але оскільки бракувало грошей для купівлі бджіл, а до того ж, і фруктові дерева в саду виявилися здичавілими, майже всі члени дружини стали городниками. Активний член дружини Віталій Макаренко у спогадах говорить про загальний неуспіх з об’єктивних причин цього підприємства з організаційного, економічного і педагогічного боку: за його словами, переважна більшість учнів і вчителів або не хотіла брати участь у роботі дружини, або не змогла, оскільки працювала на власних городах, проживала далеко від Крюкова тощо. До серпня у дружині залишилося лише 25–30 найвідданіших членів, були зібрані дозрілі овочі й роздані запрошеним батькам учнів та вчителям (Makarenko, 1985, с. 66–67, 184).

Певні дані вказують на те, що на початку 1918 року при училищі були організовані спеціальні вечірні курси для дорослих, на яких викладав і сам А. Макаренко (Ніжинський, 1967, с. 31; Убийвовк, 1959, с. 143–144). Дослідник І. Убийвовк наводить також факт, який ще не отримав у макаренкознавстві надійного підтвердження: у період керівництва Крюківським вищим початковим училищем А. Макаренко начебто обирається членом колегії Кременчуцького міського відділу народної освіти (Убийвовк, 1959, с. 142). Якщо це свідчення відповідає дійсності, то початковий досвід діяльності А. Макаренка у місцевих органах влади треба пов’язувати ще з крюківським періодом його життя.

Прагнення працювати у великому, принаймні, губернському місті, вочевидь, ніколи не полишало А. Макаренка. Вже починаючи завідувати Крюківськім залізничним училищем, 9 вересня 1917 року, він звертається до директора Полтавського вчительського інституту із проханням призначити його на штатну посаду викладача або, принаймні, заступника викладача, в зразковому при інституті училищі (Ніжинський, 1958, с. 23). Наразі ми не знаємо точно, чи було задоволене бажання А. Макаренка, оскільки відомий лише один документ, що, начебто, засвідчує його перебування у стінах інституту ще у листопаді цього року – підписаний ним у якості письмоводителя інституту офіційний лист (Makarenko, 1985, с. 191).

Два роки потому, 10 серпня 1919 року, в день захоплення Крюкова Добровольчою армією А. Денікіна, А. Макаренко несподівано для своїх близьких і колег залишає місто і переїздить до губернського центру (ще раніше зайнятого А. Денікіним) (Makarenko, 1985, с. 67, 184–185), де у пошуках роботи звертається до міської влади. Унаслідок цього 7 вересня Полтавська міська управа запрошує його на посаду завідувача міського нижчого початкового училища імені Куракіна, про що повідомила місцева преса (Завідуючий школою…). У новому статусі педагог переживає і останні місяці “білої” влади у Полтаві, і остаточне затвердження у ній влади радянської. Про особливості його роботи на зазначеній посаді залишилося зовсім мало свідчень, і ми не можемо зараз із упевненістю оцінити характер педагогічних інновацій А. Макаренка цього періоду, а також внесок нових умов діяльності у становлення його професіоналізму. Одна із його співробітниць, Т. Гайдамакіна, згадує лише про організацію А. Макаренком шкільних дружин та проведення з ними на міському майдані фізкультурних занять – доволі популярних серед учнів і інших шкіл міста (Гайдамакина, 1949, с. 139).

Значно більше можна відшукати відомостей про громадську активність А. Макаренка упродовж 1919–1920 років. Розповсюджена серед біографів педагога інформація про нібито організацію ним у Полтаві професійної спілки учителів російських шкіл у процесі ретельних архівних пошуків М. Окси і Ґ. Хілліґа переконливих доказів не знайшла, однак цими ж дослідниками підтверджений факт першої в біографії А. Макаренка участі в органах місцевого самоврядування: у березні 1920 року він був обраний від Спілки вчителів до складу Полтавської ради солдатських і робітничих депутатів і залишався членом ради принаймні до квітня 1921 року, працюючи в секції освіти (Окса, Хілліг, 2001, с. 123–125). Т. Гайдамакіна говорить і про інші сфери громадської діяльності свого керівника: багато зусиль він витрачає, щоб розширити роботу міської бібліотеки, поповнити її шляхом закупівлі книг у приватних осіб, часто виступає з доповідями на учительських зборах, виявляючи глибоку ерудицію в педагогічних питаннях; організувавши невелику групу вчителів, він узявся за складання збірки диктантів і статей для переказів. В цей час Губернський відділ народної освіти призначив А. Макаренка відповідальним розпорядником організації першого в Україні дитячого палацу, якій відкрився у Полтаві 25 липня 1920 року: “постійно, бувало, зустрінеш його, […] то супроводжуючим підводу з рослинами […], а то й підводу з мішками, наповненими пряниками та цукерками” (Гайдамакина, 1949, с. 140). Як повідомляв “Більшовик Полтавщини”, до урочистостей були залучені 15 000 полтавських дітей. Окрім того, в серпні того ж року А. Макаренко брав участь у реорганізації полтавських загальноосвітніх шкіл у трудові, і в першу чергу – 10-ї трудової школи (Окса, Хілліг, 2001, с. 126).

Свого часу видатний український макаренкознавець М. Ніжинський відшукав важливі свідчення маловідомого і короткого періоду роботи А. Макаренка в органах виконавчої влади влітку 1920 року – очевидно, після свого залишення посади директора школи. Точна тривалість нової роботи А. Макаренка, на жаль, досі не з’ясована, оскільки єдиний поки що відомий документ, який зазначає його як завідувача секції дитячих колоній, датований 15 липня (Окса, Хілліг, 2001, с. 125–126). У червні того року він підготував дві доповідні записки, написані українською мовою, щодо реорганізації роботи підвідділу соціального виховання Полтавського губвідділу народної освіти: “Доповідь по підвідділу соціального виховання. Завідуючому губвідділом освіти на Полтавщині” та “Структура підвідділу соціального виховання”. Звертає на себе увагу, що у записках уперше фігурує ідея організації у кожному повіті губернії дитячих трудових колоній, яка, ймовірно, належить безпосередньо А. Макаренку (Ніжинський, 1958, с. 32).

Наведені біографічні відомості фактично завершують підготовчий період управлінської діяльності А. Макаренка, оскільки наступним, якісно іншим етапом його життєтворчості є діяльність в царині інноваційної доктрини нової влади – практиці соціального виховання, пов’язаній з керівництвом інтернатними закладами для перевиховання кримінальних підлітків.

Як ми бачимо, відкритий і введений до наукового обігу на сьогодні комплекс біографічних даних щодо обставин початкового етапу діяльності А. Макаренка на керівних посадах в освітній царині демонструє певний інформаційний дефіцит, що обумовлено такими об’єктивними чинниками, як часова віддаленість зазначених подій, пов’язані з військовим часом проблеми обігу, архівування та збереження адміністративних документів, відсутність живих свідків тощо – все це ускладнює виокремлення важливих закономірностей управлінського професіогенезу А. Макаренка.

Разом з тим звертає на себе увагу низка особливостей управлінського дебюту майбутнього автора “Педагогічної поеми”: відсутність можливості цілеспрямованого формування комплексу базових знань, навичок та уявлень в царині професійного управління; вкрай несприятливі соціально-політичні умови професійної діяльності, пов’язані з військовими діями, руйнацією багатьох соціальних і господарських інституцій, частою зміною влади, важкими матеріальними нестатками тощо; різнохарактерність типів адміністративних посад, серед яких: інспектор залізничного вищого початкового училища, завідувач міського нижчого початкового училища, депутат губернської ради, завідувач секції дитячих колоній губернського відділу народної освіти. На всіх зазначених посадах А. Макаренко як правило демонструє активну професійну позицію, регулярно виступає з організаційними і педагогічними  ініціативами, виявляє інноваційне мислення.

Систематизація біографічного матеріалу закладає підвалини подальшого системного аналізу одиничного, загального і специфічного аспектів професіогенезу А. Макаренка, створює певні перспективи для більш глибокого вивчення цілісної феноменології його творчої особистості.

Список використаних джерел

1. Гайдамакина, Т., (1949). Яркий пример творческого горения. А. С. Макаренко. Статьи. Воспоминания. Неопубликованные произведения / Ред. коллегия: канд. пед. наук Г. С. Макаренко, доц. Ф. И. Науменко (отв. ред.) и др. Львов : Изд-во Львовского госуниверситета. С. 137–144.
2. Дічек, Н., (2001). Біографічний метод як інструмент дослідження вітчизняної історії педагогіки. Шлях освіти. № 4. С. 15–19.
3. Дічек, Н. П., (2005). Спадщина А. С. Макаренка у контексті світового історико-педагогічного процесу ХХ ст. (на матеріалах англомовних джерел) : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України. Київ. 440 с.
4. Завідуючий школою ім. Куракина, (1919). Рідне слово (Полтава). № 35, 20 (7) вересня. С. 4.
5. Ніжинський, М. П., (1958). Життя і педагогічна діяльність А. С. Макаренка (Творчий шлях). Київ : Рад. школа. 284 с.
6. Ніжинський, М. П., (1967). Життя і педагогічна діяльність А. С. Макаренка (Творчий шлях). Київ : Рад. школа. 304 с.
7. Окса, М., Хілліг, Г., (2001). Між двох вогнів: А. С. Макаренко в Полтаві (1919–1920 роки). Історична пам’ять. № 1–2. С. 121–127.
8. Сухомлинська, О., (2001). Персоналія в історико-педагогічному дискурсі. Шлях освіти. № 4. С. 10–15.
9. Убийвовк, И., (1959). А. С. Макаренко в Крюкове. А. С. Макаренко : сб. статей. Кн. 4. Львов : Изд-во Львовского ун-та. С. 134–145.
10. Makarenko, V., (1985). Mein Bruder Anton Semenoviс. Erinnerungen, Briefe. Hrsg.: G. Hillig. Marburg : Makarenko-Referat. XVIII, 201 S. (Opuscula Makarenkiana Nr 3).

(У статті використані матеріали публікації: Ткаченко А., Сєдаков О. Біографічні матеріали щодо характеристики початкових етапів управлінської діяльності А. Макаренка. Витоки педагогічної майстерності: журнал / Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. Полтава, 2024. Вип. 34. С. 233–237. (Серія «Педагогічні науки»).)