ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОРОГИ

АНТОНА МАКАРЕНКА

 

5. Незакінчена історія Трудового дитячого корпусу Харківського округу
(8 серпня 1925 р. –15 лютого 1928 р.)

 

Хоча кожен з етапів педагогічної діяльності А. С. Макаренка незмінно збагачував його виховний і управлінський досвід, існує один, майже проігнорований багатьма макаренкознавцями епізод у творчій біографії педагога, що посідає особливе місце в процесі формування його професійних поглядів – це реалізація проекту всеукраїнської дитячої трудової армії з постановкою виховання як “масового виробництва” (1925–1928 роки)

Половинчастою, але практичною формою цієї ідеї стало створення Трудового дитячого корпусу Харківського округу, який увійшов в історію під більш прозаїчною назвою Управління дитячими установами інтернатного типу (УДУ). Будучи часом найбільшого тріумфу і найбільших гонінь горьківської виховної системи, цей період, без сумніву, є цікавим із точки зору розповсюдження та апробації макаренківського методу і додає додаткових штрихів до портрета А. С. Макаренка як керівника-професіонала. Систематичний пошук у фондах центральних і регіональних архівів України та Росії, а також аналіз літературних джерел дозволили встановити понад 400 документально підтверджених фактів з історії керованого А. С. Макаренком Трудового дитячого корпусу (ТДК), включаючи ґенезу самої ідеї його створення.

У насиченій подіями історії педагогічного подвижництва А. С. Макаренка цей період відмічений особливо цікавими проявами багатьох складових його педагогічного й управлінського професіоналізму, пов’язаними з бурхливою активністю педагога у відстоюванні права апробації власних педагогічних ініціатив на всеукраїнському рівні. Хоча, за рядом об'єктивних обставин, проекту вдалося здійснитися лише в досить вузьких межах Управління інтернатними установами Харківського округу, він посідає особливе місце в процесі формування професійних якостей А. С. Макаренка з декількох причин:

1. За значущістю і суспільною резонансністю цілей, складністю завдань і рівнем відповідальності період трудового дитячого корпусу є новим рівнем адміністративної діяльності А. С. Макаренка, якісно вищим, ніж попередній.
2. Саме в цей період А. С. Макаренко зіткнувся в значно більших обсягах із проблемою кадрового забезпечення виховного процесу в інтернатних закладах, іншими словами, з проблемою відповідності кваліфікації керівників і персоналу дитячих установ особливостям і характеру виконуваної роботи. Тобто, А. С. Макаренко мав – і він це, вочевидь, розумів – на широкій і публічній сцені перевірити реалізм і практичну результативність системи власних уявлень у такій складній і суперечливій галузі, як педагогічна кваліфікація.
3. Розповсюдження винайденої в колонії імені М. Горького виховної системи на ґрунті широкої інтернатної мережі створювало можливість об’єктивної апробації її як універсальної педагогічної інновації. Така апробація в певному розумінні виконувала діагностичну функцію як щодо рівня професіоналізму А. С. Макаренка-педагога, так і стосовно якості створеного ним професійного педагогічного середовища в Горьківській колонії.

Історія Трудового дитячого корпусу традиційно, але незаслужено знаходилась на периферії вітчизняного біографічного макаренкознавства. Це можна пояснити хіба що прагненням дослідників в обставинах канонізації “видатного радянського педагога” уникнути “дискредитуючих”, на їх погляд, епізодів його біографії.

Перша інформація про роботу А. С. Макаренка в Управлінні дитячими колоніями з’явилася на початку 50-х років минулого століття – це публікація в першому академічному виданні творів педагога двох важливих документів: списку “типів і прототипів” до “Педагогічної поеми” та “Проекту організації Трудового дитячого корпусу Харківського округу”, а також листа А. С. Макаренка до О. М. Горького від 25 лютого 1928 року.

Потому згадки про ТДК потрапляють і до біографічної макаренкіани. Це, передусім, дослідження Ю. Б. Лукіна, Н. О. Морозової і М. П. Ніжинського, а також спогади двох співробітників А. С. Макаренка – О. Д. Іваненко і М. Е. Фере. Єдиним же з біографів А. С. Макаренка, хто в той час предметно звернув увагу на долю ТДК, зробивши це в контексті протистояння педагога і офіційної доктрини соцвиху, був Є. З. Балабанович. Першу ж спробу докладного вивчення питання робить у 1976 році А. А. Фролов. Починаючи з 80-х років до наукового обігу залучається ціла низка досі невідомих архівних джерел, на аналізі яких базуються нові спроби ґрунтовного висвітлення діяльності Макаренка по створенню колоній-гігантів. Маємо на увазі роботи Л. Д. Попової та М. М. Окси. Хоча марбурзька лабораторія Makarenko-Referat теж не має окремого дослідження вказаної теми, деякі з її видань оприлюднюють низку відповідних фактів і документів, але вітчизняні макаренкознавці завжди потерпали від обмеженого доступу до здобутків німецьких вчених.

Безперечні досягнення Горьківської колонії давали підстави сподіватися на універсальність створеної й апробованої п’ятирічним досвідом її роботи виховної системи. 8 серпня 1925 року А. С. Макаренко,як уже згадувалося, звертається до Головного управління соціального виховання Народного комісаріату освіти України з листом, в якому ретельно обґрунтовує недоцільність та неекономічність дрібних виховно-трудових закладів і пропонує ідею заснованого на великому виробництві “крупного виховного підприємства”, що об’єднує тисячі вихованців у єдині трудові колективи. Конкретно його пропозиція виражалася в тому, що: “все перевиховання правопорушників для України або, принаймні, для Харківської області зосереджується в одній трудовій колонії, розташованій поблизу Харкова”.

Зрозуміло, що такий вчинок провінційного завкола дещо виходив за межі його посадової компетенції, але виховні успіхи керованої ним колонії, окриленість майже унікальною результативністю створеної педагогічної технології, зрештою, громадянська особистісна позиція А. С. Макаренка цілком пояснюють його ентузіазм. Можна припустити, що глибоко в основах такого кроку крилася типова “лідерська” риса – природна амбіційність самого А. С. Макаренка. Тут варто згадати відповідні оцінки педагога його сучасником, полтавським професором Г. Г. Ващенком, але, якщо навіть серйозно говорити про амбіційність у діях А. С. Макаренка, то текст листа чітко відмежовує цю суперечливу особистісну рису від часто суміжних із нею марнославства, поверховості й самовдоволення. Навпаки, А. С. Макаренко добровільно бере на плечі неймовірно великий тягар, грандіозну роботу, результати якої такою ж мірою віддалені, як і непевні. Відомо, що викладені в листі ідеї поклали початок чи не найдраматичнішому періоду його життя. Те, що запропонував Антон Семенович створювало цілу низку колізій, бо так чи інакше зачіпало основи багатьох процесів тогочасної педагогічної дійсності.

Наслідки макаренківського листа виявилися набагато скромнішими, ніж прагнув педагог, хоча викладені в записці, а також висловлені ним 23 вересня 1925 року на засіданні Головсоцвиху НКО України ідеї були зустрінуті в цілому позитивно. Велика адміністративна метушня навколо його проекту, боротьба з місцевими адміністраціями і самих місцевих адміністрацій між собою, як уже відомо, прийшла до компромісного варіанту – переводу Горьківської колонії на базу педагогічно і господарсько зруйнованої Харківської трудової колонії імені 7 Листопада і злиття колективу горьківців із більшою частиною вихованців останньої. Збільшення контингенту колонії до приблизно 330 осіб, зрозуміло, аж ніяк не відповідало ідеї масового перевиховання. Тому лист до Головсоцвиху виявився лише першою спробою голосно заявити про свій проект.

Попередньою апробацією ідеї організованого виховання безпритульного дитинства стала участь делегації колонії імені М. Горького 30 вересня 1926 року в роботі Першої всеукраїнської конференції дитячих містечок в Одесі. Виступаючи упродовж 4 годин, він між іншим запропонував проект організації Всеукраїнської дитячої трудової армії (7 корпусів, 21 дивізія, 63 полки по 1000 дітей кожний). “Наді мною посміялися, як над мрійником, – писав він московській журналістці Н. Ф. Остроменцькій, – але все ж таки Наркомос України запропонував мені як дослід організувати 1-й дитячий корпус на всіх дітей Харківського округу. Рахуючи безпритульних, це дасть 10 000 дітей”. А. С. Макаренко при цьому намагається забезпечити власну методичну самостійність: “Я ставлю всілякі умови, головне – це згода і підтримка колонії Горького”. Загалом, прагнення самостійності й незалежності звучать рефреном у всій його і проектній, і практичній педагогічній діяльності.

У зв’язку з даним проектом у вітчизняній науці іноді лунають думки про прожектерство А. С. Макаренка. Однак багато що свідчить і на користь реалізму педагога. В тому ж таки листі до Н. Ф. Остроменцької А. С. Макаренко цілком резонно занепокоюється: “Я все ж боюсь, що не зумію впоратися з мільйоном найдрібніших спротивів окремих осіб і інтересів”. Ще більше реалізму ми спостерігаємо в тоні листа до О. М. Горького, в якому А. С. Макаренко теж уперше повідомляє шефу колонії про свій проект.

Наступний крок А. С. Макаренка щодо попередньої апробації власних ініціатив став відомий нещодавно. Нам удалося віднайти у фондах Харківського обласного архіву цікаве свідчення головного тогочасного окружного органу по боротьбі з дитячою безпритульністю – Харківської окружної комісії допомоги дітям. В своєму звіті щодо підбору безпритульних дітей із вулиць Харкова за жовтень–грудень 1926 року ОКДД говорить (зберігаємо стиль оригіналу – А. Т.): “В первісних дитустановах чимало значіння набувало самоуправління дітей, що було його встановлено по принципах дитколонії ім. М. Горького. Найбільш витривалі підлітки були притягнені на роботу в ролі помічників виховател[ьсько]го персоналу та старших окремих груп дітей”. Жахливі обсяги і форми дитячої безпритульності, а також безліч проблем боротьби з нею в Україні потребували кардинальної реорганізації всієї мережі інтернатних дитустанов Харківщини. Ідея цієї реорганізації належить не А. С. Макаренкові, але на її тлі досить органічним і своєчасним виявився його проект дитячого корпусу.

Першою відомою нам програмою А. С. Макаренка щодо об’єднання дитячих інтернатних закладів Харківщини навколо Горьківської “метрополії” є лист до майбутньої дружини, а тоді голови Харківської комісії у справах неповнолітніх (КСН) Г. С. Салько за 4 травня 1927 року. В ньому вже відчутно проглядає позиція А. С. Макаренка як майбутнього і ймовірного керівника “Дитячого трудового корпусу Харківського округу” та висуваються досить конкретні умови такого об’єднання: концентрація всіх асигнувань для дитустанов у його руках, право самостійно вирішувати кадрові питання, визначення штатів та окладів для кожної колонії, а також заборона упродовж перших двох років інструктувати форму організації колоній і розподіл матеріальних даних. Діловий і предметний тон листа наводить на думку, що в цей час об’єднання колоній округу вже постало як організаційна проблема. Педагог настільки був впевнений в успіху і мав настільки високу мужність, що охоче брав на себе відповідальність за справи, перебіг яких у надзвичайно великій мірі залежав від чисельної кількості стихійних і випадкових чинників.

6 липня ОІНО відряджає А. С. Макаренка ознайомитися з роботою установ інтернатного типу для складання плану раціоналізації їх мережі. 9 липня окрнаросвіта підписує йому нове посвідчення, тепер уже для ознайомлення “з постановкою сільсько-господарчої і організаційної роботи” в радгоспах округу для поглиблення постановки сільського господарства в дитустановах.

 

Мандат, виданий А. С. Макаренку Харківською окружною інспектурою народної освіти для ознайомлення з роботою дитячих установ інтернатного типу округу (фотокопія із фондів макаренкознавчого осередку Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, надано І. І. Гавриленко)

Посвідчення Харківської окружної інспектури народної освіти, видане А. С. Макаренку для ознайомлення з сільськогосподарською і організаційною роботою радгоспів округу (фотокопія із фондів макаренкознавчого осередку Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, надано І. І. Гавриленко)

 

8 липня харківській окрвиконком (ОВК) робить досить нетерплячий крок: заступник його голови С. І. Канторович звертається з запискою до секретаря ОВК І. Т. Мороза: “Прошу внести до протоколу През[идії] постанову про призначення т. Макаренка Завід[уючим] всіма без виключ[ення] дитячими будинками. Запропонувати т. Макаренку через ОІНО [Окружну інспектуру народної освіти] терміново представити свої міркув[ання] щодо реорганізації дитяч[их] Устан[ов] і тих заходів, які необхідно провести для поліпшення їх стану. Все що необхідно занести в протокол сьогодні ж, а то ми втратимо і Макаренка. Досить панькатися!”. Тож 11 липня 1927 року президія Харківського окрвиконкому вирішує (зберігаємо стиль оригіналу – А. Т.): “Завідателя Колонією ім. “ГОРКОГО” тов. МАКАРЕНКА залучити до штату Округової Інспектури наросвіти й призначити на інспектора всіх без винятку дитячих будинків. Запропонувати тов. МАКАРЕНКОВУ терміново подати через Окріно до Президії ОВК’у свої пропозиції що до реорганізації дитячих установ та про ті заходи, що їх треба провести за для поліпшення їх стану”. Незабаром він стає керівником спеціально створеної окружної структури – Управління дитячими установами інтернатного типу (УДУ).

Першою серед поданих А. С. Макаренком до окружних органів пропозицій є “Проект організації трудового дитячого корпусу Харківського округу”, написаний приблизно у другій половині липня 1927 року. У документі автор визначає мету трудового дитячого корпусу (виховання здорового, працездатного, дисциплінованого і політично грамотного громадянина) і перераховує ті складові горьківської системи, біля яких, власне, і має відбуватися організація всіх дитустанов округу: поділ вихованців на виробничі загони з командирами на чолі; рада командирів як головний керівний орган закладу; завідувачу установи, як керівнику ради командирів, належить виконавча влада і право покарання; одноосібна відповідальність командира за господарську працю кожного загону; участь педагогів у всіх без винятку видах діяльності дитячого колективу. Тут він знову, як і в листі до Г. С. Салько, наголошує на необхідності концентрації всіх коштів як принциповій умові, конкретизує технологію їх витрат. Конструктивно підходячи до структури майбутнього утворення, А. С. Макаренко дещо ускладнює існуючу диференціацію функцій дитячих установ: окрім існуючих житлових комун для працюючих на виробництві підлітків і закладу для примусового виховання – реформаторіуму, він виділяє так звані первинні й випускаючі заклади. Окремо він обговорює кадрові й господарські права трудкорпусу.

5 серпня ОІНО призначає А. С. Макаренка спочатку завідуючим дитячими інтернатними закладами, а ще пізніше, 20 серпня, і будинками робітничих підлітків. Масштаб нової сфери діяльності педагога можна проілюструвати такими фактами: попри вимозі створення єдиного потужного виховного центру, він стає фактичним керівником 23 інтернатних закладів Харківщини: 10 дитячих колоній (Курязької імені М. Горького, Комарівської, Ржавецької, Зеленогайської, Гіївської, Будянської, Деркачівської, Брусилівської, Пересічанської, Лозівської), 4 дитячих містечок (Охтирського, Богодухівського, Валківського, Вовчанського), 4 дитячих будинків (Отрадненського, Єврейського, Польського, Вовчанського), Окружного колектора-розподільника, Зміївського реформаторіуму, 3 гуртожитків робітничих підлітків (№ 1 по Олександро-Невській вул., № 2 по Червоноармійській вул. Харкова і № 3 у с. Пилипівці). Загальна чисельність (відповідно до ставок) керованого Макаренком педагогічного персоналу склала 514 чол., технічного – 409 чол. Кількість вихованців усіх підлеглих йому колоній і містечок сягнула 5910 чол.

Одним із головних завдань А. С. Макаренка в цей час є формування своєї управлінської команди. 24 вересня він присутній на засіданні Штатної комісії ОВК, де затверджувалися штати інтернатних установ наросвіти на 1927–1928 бюджетний рік, у тому числі штати корпусного управління. Як з’ясувалося, А. С. Макаренку належать принаймні чотири варіанти штатного розкладу Управління. Зіставлення цих документів, а також виправлень в останньому з них із остаточним, затвердженим окружними органами варіантом дають, з одного боку, можливість простежити еволюцію планів А. С. Макаренка, а з іншого – є характерним прикладом тієї боротьби, що йому довелося вести у відстоюванні власного бачення принципових моментів в організації Трудкорпусу (див. таблицю).

 

Варіанти штатного розпису Управління дитустановами Харківського округу

Проект організації трудового дитячого корпусу Харківського округу (прибл. середина 1927 року)	Доповідь “Проект організації Управління Дитустанов Харківської Округи” (15.09.1927 року)	“Устав Дитячого трудового корпуса Харківського округа” (до 20.09.1927 року)	“Штати Управління” (прибл.  до 24.09.1927 року)	Виправлення у “Штатах Управління” (прибл.  до 24.09.1927 року)	Штатна комісія ОВК (24.09 і 08.10.1927 року)
Начальник корпуса	Завідуючий	Завідуючий Корпусом	Завідуючий дитбудинками	Завідуючий дитбудинками	Завідуючий Управлінням
Політкерівник	–	Політкерівник	Помічник, він же зав. політ-частиною	Помічник, він же зав. політ-частиною	–
Помічник начальника корпуса	Помічник завідуючого	Помічник завідуючого			Пом. Завіду-ючого
Зав. виробничою частиною	Зав. виробничою частиною	Зав. виробничою частиною	Зав. виробничою частиною	–	Зав. виробничою частиною, заст. завідуючого
–	–	–	–	–
–	–	–	Пом. зав. виробничою частиною	–	–
Зав. загальною частиною	–	Зав. загальною частиною	–	–	–
Зав. шкільною частиною	Зав. шкільною частиною	Зав. шкільною частиною	Зав. шкільною частиною	–	–
–	[Зав.] фізкуль-турним центром	Керівник військової підготовки і фізкультури	Керівник фізкультури	–	–
Бухгалтер	Техперсонал	Головний бухгалтер	Бухгалтер	Бухгалтер	Бухгалтер
–		–	Рахівник	–	–
–		–	Секретар	Секретар	Секретар-друкарка
–		–	Друкарка	–
Педагог для доручень		–	Педагог для доручень	Педагог для доручень	Службовець для доручень
–		–	Зав. особис-тим складом	–	–
Секретар з’їзду секретарів рад командирів	–	–	–	–	–
–	–	–	–	–	Зав. Столу обліку

Початок серпня відзначено першими ознаками діяльності А. С. Макаренка на новій посаді. 11 серпня, наприклад, на засіданні президії ОКДД він активно включається у обговорення стану Ржавецької колонії, в процесі якого робить заяви відносно обсягів щорічного випуску вихованців дитустанов округу. Також А. С. Макаренко отримує й перше на посаді інспектора доручення ОКДД: підготувати потрібну кількість підлітків з усіх дитколоній для передачі їх на патронат до організацій і осіб, що подавали заявки.

Добре ілюструє управлінські наміри А. С. Макаренка його виступ 18 серпня на президії ОКДД з доповіддю про реорганізацію дитустанов. Доцільність такої реорганізації він обумовлює декількома чинниками: економією коштів, браком кваліфікованих педагогів-вихователів і відсутністю єдиної цільової установки дитячих інтернатних закладів. Переваги своєї системи організації ТДК він пояснює можливістю усунути існуючі недоліки, “прищепити дисципліну”, налагодити управління по окремих дитячих одиницях, “узяти трудовий ухил” тощо. По суті, нова система управління закладами виглядатиме так: усі дитустанови підлягають одному тільки корпусному Управлінню, яке має при собі окремі галузі діяльності: трудову, виховну і т. ін.; у вихованні найголовнішу роль відіграє економічна база; перевиховання відбувається лише через втягнення дітей до процесів трудового переживання; виділені кошти передаються Управлінню й надається йому право вільно розпоряджатися ними в межах загального плану; організовуються міцні колективи по дитустановах; майстерні територіально об’єднуються й розвиваються до невеличких фабрик або заводів; найбільш дезорганізованим установам надається допомога з колонії імені М. Горького; для надання допомоги ОКДД у підборі безпритульних створюється спеціальна дитяча міліція; деякі дитустанови повністю реорганізовуються.

Відразу після призначення і ще до затвердження плану роботи УДУ, А. С. Макаренком було вжито низку конкретних організаційних заходів. Приблизно на кінець серпня припадає (перший з відомих на цей час) його офіційний лист як завідуючого УДУ – план реорганізації Комарівської дитколонії. За планом не пристосована для виконання виховних завдань Комарівська дитяча колонія переобладнувалась на гуртожиток для тимчасового мешкання працюючих на виробництві випускників інтернатних установ.

 

Перша згадка про проект Трудового дитячого корпусу Харківського округу у пресі (Пролетарий [Харків]. – 1927. – № 198. – 1 сент. – С. 4)

 

Вересень 1927 року був часом надзвичайно бурхливої діяльності А. С. Макаренка як з організації Управління, так і щодо практичної роботи з впорядкування окремих дитустанов. Упродовж місяця йому довелося неодноразово виносити на розгляд різних окружних установ власні проекти щодо створення, складу і діяльності Трудкорпусу. Так, 15 вересня, після декількох переносів, А. С. Макаренко представив президії ОКДД проект організації УДУ. Відповідно до нього, всі дитячі колонії, будинки й гуртожитки об’єднуються в Трудовий корпус; у зв’язку з тимчасовою неможливістю збудувати єдиний дитбудинок на приблизно 1000 осіб всі дитустанови залишаються окремими одиницями в межах Корпусу, об’єднаними не лише адміністративно, але й у господарському відношенні; перестануть існувати окремі дитустанови для правопорушників; організовується спеціальна первинна дитустанова, функцією якої буде дослідження й подальший розподіл по відповідних колоніях підібраних підлітків. А. С. Макаренко представив орієнтовний склад штату Управління і наголосив на тому, що завідувачами дитустанов будуть призначатися виключно педагоги, а існуючий штат установ буде переглядатися з огляду на освіту, стаж тощо.

За декілька днів А. С. Макаренко подає на розгляд ОВК програму впорядкування стану дитячих установ. 20 вересня президія ОВК, розглянувши подану програму та визнавши, що ця справа ще не досить розроблена і що її треба погоджувати з низкою установ, обрала комісію з представників окрплану, ОІНО і профспілки працівників освіти (Робос), якій було доручено упродовж трьох днів розглянути статут Управління, його план роботи, інші запропоновані А. С. Макаренком заходи, а свої пропозиції подати до президії ОВК.

Зазначена комісія почала працювати лише 26 вересня і дещо в іншому складі: представники ОВК, Окрплану і від ОІНО – Г. С. Салько і А. С. Макаренко. Оскільки ухвала комісії ніколи ще не публікувалася, наводимо її повний текст (зберігаємо стиль оригіналу – А. Т.):

“І. Для впорядкування та якісного поліпшення справи по дитячих установах ОІНО інтернатного типу – визнати за потрібне: 1) Щоб на посаду завідувачів дитячих установ призначалися особи з теоретичною, педагогічною підготовкою, або, в крайньому разі, з достатнім практичним стажем в цій справі. 2) Щоб призначення на посаду завідувачів окремих дитячих установ провадилося Окр. Інсп. Наросвіти за поданням завідувача дитячими установами. 3) Щоб звільнення невідповідаючих свойому призначенню робітників дит. установ, включаючи й завідувачів, провадилося Окр. Інсп. Наросвіти за поданням завідувача дитячими установами.

ІІ. Для з’ясування на скільки нинішній склад педагогічних робітників дитячих установ підготовлений до своєї роботи – визнати за потрібне перевести перевірку їх знань так педагогичних, як і загальних, причому так загальні як і педагогичні знання цих робітників не повинні бути меншими тих, що вимагаються програмою нижчих педагогичних курсів.

ІІІ. Дальший прийом всіх без винятку педагогичних робітників дитячих установ повинен провадиться після спеціяльного іспиту їх в підготовленості до педагогічної роботи. Іспит провадиться спеціальною комісією ОІНО. Примітка: Іспиту не підлягають особи, що подадуть дипломи про закінчення ними Радянських педагогичних учбових закладів.

IV. Визнати, що одним з основних моментів для дальшого поліпшення справи в дитячих установах ОІНО інтернатного типу є: 1) Пожвавлення роботи дитячого самоуправління. 2) Підвищення дисціпліни в дитячих установах. 3) Такий напрямок в роботі існуючих дитячих установ, щоб шляхом підсилення зв’язку між ними, обміну досвідом в їх роботі та єдности в побуті ці установи внутрішнє об’єднати й зв’язати та утворити об’єднану округову дитячу установу в вигляді союзу трудових дитячих колоній начолі з Правлінням, яке б входило до складу Окр. Інсп. Наросвіти.

V. Принципи, покладені в основу проекту статуту союза трудових дитячих колоній затвердити й доручити Окрплану в 5-тиденний термін погодити статут союза з зацікавленими відомствами й свій висновок подати на затвердження Президії Окрвиконкому”.

Цікаво, що, не чекаючи погоджувальної роботи Окрплану, цього ж дня ОІНО надсилає на затвердження президії ОВК чотири примірники “Статуту управління дитячими шкільно-трудовими колоніями”.

Приблизно наприкінці вересня 1927 року А. С. Макаренко, для конкретизації умов фінансової діяльності УДУ, пише другий статутний документ – “Положення про відпуск коштів на утримання установ Трудового дитячого корпусу (ТДК)”, який разом зі Статутом на початку жовтня обговорювався на засіданні окрфінвідділу (ОФВ). 4 жовтня ОФВ надіслав до секретаріату ОВК свої зауваження щодо названих документів, відмітивши, однак, що “проект Статуту Управління, по заяві т. Макаренко, скасовано Окрінспектурою Наросвіти й не підлягає так розгляду як і затвердженню”. Характер цих зауважень не залишає сумнівів в тому, що УДУ позбавлялося ключових положень своєї фінансової самостійності – права вільно розпоряджатися кредитами, пересуваючи їх між дитустановами і між окремими статтями кошторису, а також створювати на їх основі оборотний капітал. Таким чином, окружна адміністрація фактично анулювала головні економічні підвалини діяльності Трудового корпусу.

У вересні 1927 року починається педагогічне об’єднання установ округу і масове поширення серед них принципових елементів виховної системи колонії імені М. Горького. Залишилося небагато свідчень про опір вихованців і працівників колоній нововведенням, а також можливі причини такого. Так, наприклад, у рапорті Г. С. Салько і М. Е. Фере про перевірку Гіївської й Будянської колоній, проведену на початку грудня, вказувалося, що “деяка частина дит. колективу недовірливо відноситься до реорганізації колонії, що проводиться, оскільки вочевидь кимось поширюються помилкові чутки про майбутнє погіршення постановки роботи в школі колонії”.

 

Інтерв’ю А. С. Макаренка щодо об’єднання дитячих установ Харківського округу і розповсюдження серед них елементів виховної системи колонії імені М. Горького (Харьковский пролетарий. – 1927. – № 225 (1038). – 2 окт. – С. 3)

 

До перших успіхів керованого А. С. Макаренком Управління можна віднести свідчення про стан Брусилівського дитмістечка, де на кінець жовтня “як [у] частині господарській, так і педагогічній проведена велика робота і дитмістечко представляє із себе сповна здорову одиницю”. На початок грудня аналогічна ситуація склалася і у Будянській колонії: “якщо раніше крадіжки, непролазна багнюка де б то не було, постійні втечі з колонії, суцільна склока серед службовців – це все, що мала колонія, то зараз чистота, порядок і праця завоювали своє місце дуже міцно <…>”.

Характерним для діяльності УДУ був спротив, який викликали з боку місцевої влади його підприємницькі ініціативи. У грудні Управління намагалося організувати консервувальний пункт при шкіряному заводі Охтирського дитячого містечка, але ФБС заборонила, пояснюючи це монопольним правом Шкірсиндикату щодо збирання і обробки всієї шкірсировини на терені України.

При цьому окружна влада настійно вимагає від УДУ звітуватися про роботу за минулий час та подати план на 1927–1928 рік, висвітливши при цьому питання про заходи, що їх слід вжити для збільшення прибутковості підприємств дитмістечок, про поширення виробничих частин та про реорганізацію гуртожитків. Це ж прохання повторюється ще раз 12 листопада, тоді ж Окрплан вимагає звіт про використання Управлінням 150 000 крб., відпущених президією ОВК на обладнання профшкіл і дитячих містечок, а також на капітальні ремонти установ.

Досі майже не користувалося увагою дослідників питання про так звану дитячу міліцію, організація якої теж лягла на плечі А. С. Макаренка як завідувача УДУ. Згадку про неї, крім опублікованого “Проекта організації трудового дитячого корпусу Харківського округу”, ми поки що знайшли лише в роботах Ґ. Хілліґа, Л. Д. Попової і М. М. Окси. Проте проект її створення, безперечно, є цікавою і невід’ємною гранню його педагогічного спадку.

“Положення про дитячу міліцію м. Харкова” А. С. Макаренко подає на розгляд фінансово-бюджетної секції Харківського окрплану 21 жовтня 1927 року. Хоча сама ідея дитячої міліції логічно й витікала з попередніх його проектів, але принципи її діяльності, організаційна структура, органи самоврядування і багато інших аспектів не мали аналогів ані в попередній, ані в тогочасній практиці боротьби з дитячою безпритульністю. Наведемо головні пункти цього креативного за характером документа. Мету дитячої міліції А. С. Макаренко вбачав у допомозі з боку організованого дитинства радянським і громадським органам у справі боротьби з безпритульністю. Заслуговує на увагу запропоноване розмаїття форм такої допомоги: проникнення працівників дитячої міліції в середовище безпритульних для агітації за вступ до дитбудинків, організація зборів безпритульних для вирішення питань їх побуту і працевлаштування, індивідуальна і групова допомога безпритульним, підбір безпритульних за уповноваженнями відповідних органів, конвоювання безпритульних за розпорядженням комісії у справах неповнолітніх, спостереження за поведінкою безпритульних на вулицях і в громадських місцях, сприяння безпритульним у реевакуації їх на батьківщину і поверненні до родини.

Базою для кадрового забезпечення дитміліції А. С. Макаренко вважав найбільш підготованих до випуску вихованців дитколоній. Організаційною основою міліції передбачалися загони по 8 чоловік у кожному на чолі з командиром і його помічником. Як і в колонії імені М. Горького, головним органом самоврядування передбачалася Рада командирів, головою якої вважався один із командирів зі званням начальника дитячої міліції. Окрім того, А. С. Макаренко наділяв членів дитячої міліції низкою досить авторитетних прав: вимагати сприяння міської міліції у справі затримання неповнолітніх правопорушників, перешкоджати антигромадським проявам останніх, створювати патрулі для обходу вулиць і вокзалів, заходити в місця скупчення підлітків, вдаватися до примусових гігієнічних заходів щодо безпритульних, зупиняти і робити зауваження правопорушникам тощо.

Однак, з нез’ясованих поки що причин, у подальшому дитяча міліція більше в документах не згадується. Імовірно, цей проект виявився одним із тих, реалізації яких зашкодило передчасне усунення А. С. Макаренка з Управління дитустановами.

Треба зазначити, що створення ТДК само по собі ініціювало зіткнення на педагогічному ґрунті приватних і групових інтересів, стилів діяльності, життєвих і професійних амбіцій, з рештою світоглядів великої кількості людей. Зрозуміло, що невдоволення, а іноді й відкрите протистояння, згодом стали незмінною обставиною діяльності А. С. Макаренка. Нижче ми розкриваємо майже весь відомий нам зміст критики Управління дитустановами з різних позицій і з різних інстанцій. Це, окрім всього, дасть змогу деякою мірою оцінити, наскільки конкретні хиби в роботі Управління могли спричинити ліквідацію його як педагогічної інституції.

Фактичним фіналом історії Трудкорпусу є усунення А. С. Макаренка, але тривалий час у науці майже нічого не було відомо про обставини звільнення його від обов’язків завідуючого УДУ. В біографічних дослідженнях, говорячи про це, автори зазвичай обмежувалися загальними фразами. Передчасність такого кроку окружної адміністрації аж ніяк не могла бути обумовлена хибністю будь-якої з макаренківських програм, бо жодна з них, по суті, не була доведена до логічного закінчення. Однак можна припустити, що така помітна в межах округу кадрова подія не могла не залишити по собі відповідних документальних свідчень. Зрештою систематична архівна розробка цього питання принесла деякі цікаві результати. Наведемо хроніку подій.

Як відомо, розповсюдженою практикою 20-х років було заміщення керівних посад на всіх шаблях владної структури комуністами. В цьому контексті ще у серпні 1926 року бюро комуністичного осередку Окружного партійного комітету (Окрпаркому) та ОВК доручило всім керівникам окружних підрозділів терміново перевірити штати своїх установ, подавши до чергового засідання списки вакантних посад, які можуть бути заміщені комуністами. Пізніше, у жовтні 1927 року, Окрпарком надсилає до ОІНО термінового таємного листа: “В цілях опрацювання питання про міру насиченості партійцями Рад. Уст-в [Установ]”, у триденний термін надіслати відомості про кількість відповідальних працівників у інспектурі, а серед них кількість членів КП(б)У, комсомолу, позапартійних і загальний відсоток комуністичного прошарку. На це ОІНО незабаром надіслав такі дані: на 1 жовтня 1927 р. в його апараті працює членів КП(б)У – 17, ЛКСМ – 0, позапартійних – 17; по дитбудинках: кількість установ – 23, кількість працівників – 585, серед них партійців – 5,6 %, позапартійних – 86,0 % (!), членів КСМУ – 8,4 %. Виправляючи, очевидно, ситуацію з недостатнім партійним прошарком у своїх лавах, на початку лютого 1928 року комфракція ОВК звернулась до Окрнаросвіти (зберігаємо стиль оригіналу – А. Т.): “На підставі особливої про те директиви Бюро Окрпаркому <…> представити в дводенний термін і не пізніше 6-го Лютого ц. р. перелік посад по В/ лінії на їх заміщення членами партії, підпільниками, робітниками з виробництва і жінками. Пропонуємо намітити посади масштабу Зав. Підвідділами, Управліннями, Частями, Заступ. Завідуючих і аналогічну їм по масштабу роботу. По підвідомчому Вам Окружному і Міському апарату намічено висунути на постійну роботу не менше трьох тов. тов. <…> В окремих випадках висунення на роботу в порядку цієї директиви може бути проведене шляхом заміни нині працюючих безпартійних”. 7 лютого ОІНО таємним листом повідомляє фракцію ОВК, “що можна буде предоставити такі посади в установах ОкрІНО для заміщення їх партійцями: 1) Зав. Управління Дитбудинками, 2) Зав. Господарством Управління, 3) Зав. Торгов.-промислов. Школою. 4) Зав. Виробничою частиною механічної школи”. Таким чином, для керівництва недостатньо партійним персоналом дитячих колоній постала необхідність знайти керівника-комуніста, що незабаром і було здійснене. 14 лютого бюро Харківського окружного комітету КП(б)У ухвалило відкликати одного із противників А. С. Макаренка, М. Я. Сухарєва, з роботи в ОКДД та затвердити керівником дитячих установ. Цією ж постановою заступником Сухарєва на новій посаді була призначена не менш завзята опонентка Антона Семеновича С. Б. Зайчик. Наступного дня президія ОВК звільнила А. С. Макаренка з посади завідувача Управлінням дитустанов, залишивши в його віданні колонію імені М. Горького, і призначила М. Я. Сухарєва. Відразу ж після звільнення Макаренка в окрузі почали знищуватися всі ознаки введеної ним системи.

 

Таємний лист комуністичної фракції Харківського ОВК до окружного фінансового відділу щодо термінового представлення переліку керівних посад на предмет їх заміщення членами партії, підпільниками, робітниками з виробництва або жінками (3 лютого 1928 р., ДАХО, ф. Р-858, оп. 2, спр. 5, арк. 229)

 

Треба зазначити, що усунення А. С. Макаренка аж ніяк не випливало із погіршення оцінки окружною владою його професійних здібностей. Невдовзі після звільнення з Управління, коли постало питання про організацію на теренах столичного округу зразкової дитячої колонії імені Г. І. Петровського, рішенням президії ОВК його без усякої згоди було призначено на її завідувача. Цей епізод у біографії А. С. Макаренка досі не привернув увагу дослідників, але з ним, можливо, пов’язаний невідомий аспект його управлінської діяльності.

 

А. В. Ткаченко,

доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка