Ракович Ольга Петрівна (13.05.1904 (27.05), с. Лозова Катеринославської губ. – 15.06.1980, Полтава) – друг і соратниця А. С. Макаренка, працівниця Полтавської трудової колонії імені М. Горького, сестра вихователя колонії І. П. Раковича.

О. П. Ракович, 1936 р.

Народилася в с. Лозовій четвертою дитиною в сім’ї вчителя співів церковно-приходської школи і місцевої гімназії. У 1913 привезена батьками до Полтави, де 6 років навчалася в жіночих гімназіях – спочатку в приватній гімназії В. П. Ахшарумової, а з 1916 по 1919 у гімназії В. А. Морозовської, закінчити яку завадила Громадянська війна. Потому свою освіту доповнила одним курсом 1-ї Соціально-економічної школи м. Полтави (1920–1921).

Трудову діяльність розпочала 01.10.1920 на посаді бібліотекаря 7-ї Трудової школи м. Полтави, потім працювала рахівником Підвідділу постачання Полтавської губнаросвіти (24.05.1921 – 22.08.1922). В колонії імені М. Горького працювала з 02.02.1923 по 06.04.1926, виконуючи обов’язки агента для доручень і інструктора з керівництва колоністами в місті.

У 1920–1926 неодноразово отримувала листи і записки від А. С. Макаренка, в яких педагог освідчувався їй у коханні. Після звільнення з колонії у зв’язку з її переведенням до Куряжу і нетривалої роботи на посаді рахівника, діловода або секретаря в низці полтавських освітніх закладів (2-ге Дитяче містечко м. Полтави, Полтавський агроном-кооперативний технікум, Полтавський сільськогосподарський політехнікум, реорганізований в Полтавський сільськогосподарський інститут) отримала посаду секретаря заочного відділення і референта навчальної частини в Полтавському державному педагогічному інституті (лютий 1932). У 1940 вийшла заміж за викладача математики інституту – В. В. Петренка. При евакуації інституту залишилася в Полтаві через вагітність, під час окупації втратила дитину, працювала бухгалтером в Будинкоуправлінні і Полтавському райфінвідділі. За тиждень після звільнення Полтави від німецько-фашистських військ (01.10.1943) знову прийнята секретарем навчальної частини до Полтавського педінституту, активно працювала на його відбудові. Після війни отримала звістку про зникнення безвісти чоловіка у 1943. З листопада 1955 і до виходу на пенсію (26.06.1972) обіймала посаду інспектора навчальної частини. Була обрана до Октябрської районної у м. Полтаві ради депутатів трудящих (1957), нагороджена медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.” (1945).

В останні дні життя А. С. Макаренка намагалася встановити з ним листування, привітавши з нагородженням орденом Трудового червоного прапора, отримала відповідь педагога наступного дня після його смерті (02.04.1939). Брала активну участь у роботі інститутського макаренкознавчого гуртка, часто виступала зі спогадами про видатного педагога перед громадськістю міста, на сторінках газет, підтримувала зв’язок з колишніми вихованцями А. С. Макаренка, дослідниками та поціновувачами його спадщини з усього СРСР. За поданням інституту нагороджена медаллю А. С. Макаренка (1966). Померла 15 червня 1980.

Пр.: Ткач Л. Працювати по-макаренківському / Л. Ткач, О. Ракович // Зоря Полтавщини. – 1965. – 5 січня.

Літ.: Дацюк Я. На ниві благородній / Я. Дацюк // Радянська освіта. – 1966. – 12 січня; Кузьменко О. І чиста, мов кришталь, любов / О. Кузьменко // Комсомолець Полтавщини. – 1987. – 18 серпня; Кузьменко О. “Найщасливіша мить у моєму житті…” / О. Кузьменко // Рад. освіта. – 1987. – 3 жовтня; Макаренко А. С. “В моей жизни Вы были чрезвычайно значительны…” / А. С. Макаренко // Учит. газ. – 1986. – 13 марта; Ширяєва К. “Кристал його душі…” / К. Ширяєва. – Полтава : ПП “Астрая”, 2008. – 55 с.; Архів Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Справа О. П. Ракович. – 34 арк.

А. В. Ткаченко,

доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка